Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

  1.  Відповідно до ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я (ВВРУ. - 1993. - № 4. - Ст. 9) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстежен­ня, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Лікар повинен зберігати в абсолютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього, як зазначається у Міжнародному кодексі медичної етики (прийнятий 3-ю Генеральною асамблеєю ВМА. - Лондон, 1949).
  2.  Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: 1) діянням;
  1. тяжкими наслідками; 3) причинним зв’язком між ними.
  1.  Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідомленні іншій особі (особам) цієї інформації. Вона може передаватися в розмові, у тому числі телефонній, у листах, доповідях, виступах, лекціях, по телебаченню, радіо або в пе­ріодичній пресі. Розголошення може мати місце і при наданні можливості стороннім особам ознайомитися з лікарською таємницею.
  2.  Тяжкі наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Ними можуть визнаватися: самогубство або спричинення собі тяжких чи середньої тяжкості тілес­них ушкоджень, психічна хвороба тощо.
  3.  Між тяжкими наслідками і розголошенням медичної таємниці має бути вста­новлений причинний зв’язок.
  4.  Суб’єктивна сторона злочину виражається в умислі. Особа усвідомлює, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і вона не має права її роз­голошувати, розуміє протиправність свого діяння і бажає або свідомо допускає її

 

 

розголошення. Якщо особа в розмові повідомляє іншій особі лікарську таємницю, то вона це робить з прямим умислом. Якщо ж два лікарі в розмові між собою обговорю­ють відомості, які становлять лікарську таємницю, у присутності сторонніх осіб, яким цю інформацію не можна передавати (на вулиці, у громадському транспорті тощо), то вони розголошують лікарську таємницю з непрямим умислом.

До тяжких наслідків можлива лише необережна вина (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

  1.  Суб’єктом злочину є особа, якій ці відомості стали відомі у зв’язку з виконан­ням професійних (лікар, фармацевт, медична сестра, фельдшер тощо) або службових обов’язків (головний лікар, завідувач відділення та ін.). Інші громадяни, яким ці відо­мості стали відомі не у зв’язку з виконанням ними професійних чи службових обов’язків, а з інших джерел, не можуть бути суб’єктом цього злочину.
  2.  Цей злочин слід відрізняти від розголошення відомостей про проведення ме­дичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК). Стаття є спеціальною нормою стосов­но ст. 145 КК, у якій говориться про широке коло питань, що можуть бути лікарською таємницею. У статті 132 КК зазначається лише про зараження СНІДом або іншою невиліковною інфекційною хворобою.