Стаття 141. Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи не­дієздатного, якщо ці дії спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлен­ням волі на той самий строк.

(Стаття 141 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)
 

 

можуть використовуватись нові інструменти, методи діагностики, профілактики або лікування тощо.

  1.  Відповідно до ст. 42 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ВВРУ. - 1993. - № 4. - Ст. 19) медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.
  2.  Застосування нових, науково обґрунтованих, але ще не допущених до загально­го користування методів лікування та лікарських засобів можливе лише за письмової згоди пацієнта. Щодо пацієнта, який не досяг 15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. Клінічні випробування стосовно осіб віком від 15 до 18 років чи визнаних судом обмежено дієздатними проводяться за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників (усиновителі, опікуни і піклу­вальники).
  3.  Лише у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
  4.  Крім діяння, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є на­слідки - настання смерті або інших тяжких наслідків - це середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, тяжке ускладнення хвороби або інвалідність.
  5.  Між діянням і наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок.
  6.  Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо ді­яння і необережністю (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) стосовно наслідків.
  7.  Суб’єктом цього злочину є медичні або фармацевтичні працівники, які до­пущені до проведення клінічних випробувань лікарських засобів.