1.  Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імуноде­фіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, -

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1.  Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1.  Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої не­виліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1.  Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у наш час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування при­зводить до смерті. Масове поширення цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє тяжкі соціально-еко­номічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства (див. Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 груд­ня 1991 р. № 1972-ХІІ, в редакції Закону від 23 грудня 2010 р. № 2861-УІ // ВВРУ. - 2011. - № 30. - Ст. 274).
2.  Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, характеризується свідомим поставленням іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту лю­дини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.
3.  Поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, полягає в діях, які створюють для потерпілого загрозу такого зараження. Це такі дії, які в даних конкретних умовах можуть призвести до зараження іншої особи, і якщо таке зараження не настає, то лише внаслідок випадкових обставин або заходів, вжитих потерпілим. Спосіб поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби для кваліфікації злочину зна­чення не має.
4.  Згідно зі ст. 1 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХІІ, в редакції Закону від 23 грудня 2010 р. № 2861-УІ, ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини, що зумовлює захворювання на ВІЛ-інфекцію; ВІЛ-інфікована особа - це особа, в організмі якої виявлено ВІЛ, але яка перебуває у стані безсимптомного носійства ВІЛ. Синдром набутого імунодефі­циту (СНІД) - це стадія розвитку хвороби, зумовленої ВІЛ (ВІЛ-інфекція), що харак­теризується клінічними проявами, спричиненими глибоким ураженням імунної сис­теми людини під впливом ВІЛ (див. ВВРУ. - 2011. - № 30. - Ст. 274).

Законодавство України в галузі охорони здоров’ я не містить поняття невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Взагалі під інфекційними хворобами розуміються розлади здоров’я, що виникають унаслідок зараження живи­ми збудниками (вірусами, бактеріями, гельмінтами, іншими патогенними паразитами), передаються від заражених осіб здоровим і мають властивість масового поширення. МОЗ встановлено перелік особливо небезпечних інфекційних хвороб (38 наймену­вань), до складу яких, зокрема, належать, чума, холера, натуральна віспа, жовта га­рячка, СНІД тощо (див. Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затверджений наказом

МОЗ від 19 липня 1995р. № 133 //Бюл. зак-ва. - 2000. - № 7: Законодавство про охо­рону здоров ’я. - С. 175-178).

1.  Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130 КК, вважається закінченим з моменту постав­лення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих випадках не виключає відпо­відальності суб’єкта злочину.
2.  Із суб’єктивної сторони злочин передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність у неї ВІЛ-інфекції чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є не­безпечною для життя людей, а також усвідомлення нею того, що вона своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження. Відсутність такого знання виключає за­стосування ч. 1 ст. 130 КК.
3.  Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16 років, що страждає на ВІЛ- інфекцію або іншу невиліковну інфекційну хворобу, що є небезпечною для життя людей, та знає про це захворювання. Особа, яка не страждає зазначеним захворюван­ням, але заразила іншу особу (наприклад, використовуючи інфікований шприц), несе відповідальність за заподіяння умисного або необережного тілесного ушкодження, а якщо вона є медичним, фармацевтичним або іншим працівником, то, за наявності усіх інших ознак складу злочину, - за ст. 131 КК.
4.  Частина 2 ст. 130 КК передбачає відповідальність за зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є не­безпечною для життя людей особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу.

Потерпілою від злочину може бути тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Самозараження вказаними інфекціями (напри­клад, шляхом уведення собі ін ’ єкції або іншим шляхом) за ч. 2 ст. 130 КК не є караним.

1.  Злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 КК, вважається закінченим з моменту, коли потерпілий виявився інфікованим даним вірусом. Необхідним елементом об’єктивної сторони цього злочину є причинний зв’ язок між діянням винного і наслідком, що на­став, тобто зараження потерпілого. Якщо не можна встановити, чи заразився потер­пілий саме від дій даної особи, то остання може бути притягнена до відповідальнос­ті за поставлення в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, тобто за ч. 1 ст. 130 КК.
2.  Злочин, передбачений ч. 2 ст. 130 КК, із суб’єктивної сторони характеризу­ється лише злочинною самовпевненістю. Оскільки закон вимагає усвідомлення особою наявності в неї хвороби, вина у вигляді злочинної недбалості виключається. Умисне зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хворо­би, що є небезпечною для життя людей, тобто вчинене з прямим або непрямим умис­лом, тягне за собою відповідальність за ч. 4 ст. 130 КК. Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілої особи, то його дії слід додатково ква­ліфікувати за відповідною частиною ст. 115 КК.
3.  Частина 3 ст. 130 КК встановлює відповідальність за свідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої не­виліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, вчинене: 1) щодо двох або більше осіб; 2) щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.