1.  Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про на­явність у неї цієї хвороби, -

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1.  Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше су­димою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

1.  Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спри­чинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1.  Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він приводить або може призвести до тяжких інфекційних захворювань потерпілих. Заподіюючи серйоз­ну шкоду здоров’ ю окремих громадян, такі захворювання можуть потягти за собою, навіть у разі вилікування потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя та ін.). Боротьбу з поширенням венеричних захворювань здійснюють в першу чергу органи охорони здоров’я. Відповідно до законодавства України про охорону здоров’я з метою охорони здоров’я населення органи охорони здоров’я зобов’язані вживати спеціальних заходів профілактики і лікування захворювань, небезпечних для оточуючих. До таких захворювань належать і венеричні.

Хворі на венеричні захворювання підлягають обов’язковому лікуванню у відпо­відних лікувально-профілактичних установах, а також диспансерному спостереженню до їх вилікування. Сучасні засоби і методи, які є у розпорядженні медицини, дають змогу повністю вилікувати різні венеричні захворювання за умови своєчасного ліку­вання і найсуворішого додержання режиму цього лікування.

1.  Об’єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої особи вене­ричною хворобою.

Венеричні хвороби — це інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (перелой, трипер), м’який шанкр, паховий лімфогранулематоз тощо.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх лікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

1.  Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насильницьких дій, які по­збавили хворого можливості відвернути ці наслідки, наприклад, внаслідок зґвал­тування.

Самозараження венеричною хворобою (наприклад, шляхом уведення собі ін’єкції з носіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є караним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК - ухилення від призову на строкову військову службу).

1.  Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зно­сини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, порушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впливають.
2.  Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, коли по­терпілий захворів на венеричну хворобу. Необхідним елементом об’єктивної сторони даного злочину є також причинний зв’язок між діянням винного і наслідком, що на­став, тобто зараженням потерпілого. У справі повинно бути встановлено, що венерич­не захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.
3.  Із суб’єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а також зі злочинною самовпевненістю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

Із прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, приведуть або можуть привести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи у статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого на­слідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину має місце там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, можуть привести до зараження потерпілого, не бажає такого наслід­ку, але свідомо його припускає (наприклад, вступивши у статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до можливого зараження іншої особи). Унаслідок вчиненого сталося зараження по­терпілого венеричною хворобою.

Даний злочин визнається вчиненим зі злочинною самовпевненістю, коли винний, усвідомлюючи наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії, передбачає можливість зараження, але легковажно розраховує на ненастання цього наслідку (на­приклад, застосування запобіжних засобів при статевих зносинах, які, на думку вин­ного, повинні відвернути зараження потерпілої).

1.  Для з’ясування суб’єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб винний обов ’язково знав про наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії. Тому вина у формі злочинної недбалості виключає відповідальність за ст. 133 КК, оскільки в та­ких випадках особа не знала про наявність у неї венеричної хвороби.
2.  Суб’єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16 років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність у неї цього захворю­вання. Особа, яка не страждає венеричною хворобою, але яка заразила іншу особу

цим захворюванням, несе відповідальність не за ст. 133 КК, а за умисне або необе­режне заподіяння тілесного ушкодження.

1.  Відповідно до ч. 2 ст. 133 КК передбачена відповідальність за зараження вене­ричною хворобою: 1) особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3) неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18 років. Зазначені обставини обтяжують кримінальну відповідальність.

Частина 3 ст. 133 КК встановлює відповідальність за зараження венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогуб­ство потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень).

1.  Якщо зараження, зазначене в ст. 133 КК, мало місце при вчиненні будь-якого іншого злочину, відповідальність настає за правилами про сукупність. Наприклад, за­раження венеричною хворобою внаслідок зґвалтування або насильницького задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою відповідальність за су­купністю злочинів, передбачених ст. 133 КК та відповідно ст. 152 КК або ст. 153 КК.