1.  Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в не­безпечний для життя стан, -

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

1.  Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

1.  Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1.  Суспільна небезпечність цього злочину виражається в тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати від смерті або на­стання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Небезпека такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама по­ставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, у якій осо­ба опинилась в небезпечному для життя стані.
2.  Об’єктивна сторона цього злочину виражається в бездіяльності. Людина може опинитись у небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану - сп’яніння, приступ хвороби, дії стихійних сил природи, перевтома тощо; не має значення, внаслідок чого людина опинилася в не­безпечному для життя стані, тобто коли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з такого стану.
3.  Обов’язок піклуватися про цю особу може випливати: 1) із закону або інших нормативних актів. Так, батьки зобов’язані піклуватися про дітей, а діти - про батьків;

1. із шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину, і навпаки; 3) із характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо); 4) із договору (керівник туристичної групи, тренер); 5) коли особа своїми ді­ями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

1.  Крім обов’язку особа повинна мати можливість надати допомогу. Якщо особа через фізичну неспроможність (наприклад, не може врятувати людину, яка тоне на воді, тому що не вміє плавати) або тому, що сама знаходиться в безпорадному стані чи з інших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.
2.  Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги (залишення в не­безпеці) незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Не має значення, що хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.
3.  Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. «Завідо- мість», про яку зазначено у ст. 135 КК, означає, що винний усвідомлює, що інша особа, знаходиться в небезпечному для життя стані, що він зобов’язаний і має мож­ливість надати їй допомогу і відмовляється від цього. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа знаходиться в небезпечному для життя стані, то відповідальність не настає. Так, водій автомобіля, який збив пішохода та, переконавшись у тому, що той мертвий, залишив його на дорозі, - не відповідатиме за цей злочин.
4.  Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов’язана піклува­тися про особу, що перебуває в небезпечному стані, або особа, яка своїми діями по­ставила потерпілого в небезпечне для життя становище.
5.  Частина 2 ст. 135 КК встановлює відповідальність матері, яка залишила без допо­моги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані.
6.  Частина 3 ст. 135 КК передбачає особливо кваліфікуючі обставини, якщо за­лишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці і тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок. Це означає, що внаслідок ненадання допомоги (залишення в небезпеці) на­ступали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком експертів потерпілому були спричинені такі ушкодження, які неминуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв’язку між зали­шенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватись за

ч.  3 ст. 135 КК (ВВСУ. - 2002. - № 4. - С. 10-11).

1.  Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяж­ких наслідків. При цьому слід розрізняти: 1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилась у небезпечному для життя становищі (бездіяльність-невтручання); 2) за­лишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд автомобілем на пішохода і залишення його в небезпечному стані). У першому випадку при бездіяльності-невтручанні суб’єктивна сторона сто­совно наслідків може виражатися як у необережності, так і в умислі. При умислі він може бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мо­тивів помсти, ревнощів тощо. У другій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і не надав йому допомоги, до смерті і інших тяжких наслідків може бути лише необережність (злочинна самовпевненість або зло­чинна недбалість). Якщо буде доказано умисел (прямий або непрямий) по відношен­ню до тяжких наслідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження.
2.  Питання про відповідальність за ст. 135 КК виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в не­безпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спри­чинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Інкримінувати йому крім того злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно.
3.  Відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК) настає для водія, який порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що

спричинило тілесні ушкодження потерпілому, і завідомо залишив його без допомоги. Якщо водій не порушив ПДР, але причетний до аварії, у якій потерпілий був постав­лений у небезпечний для життя стан і залишив його в такому стані, то він повинен нести відповідальність лише за залишення в небезпеці за наявності всіх інших ознак складу злочину (ст. 135 КК).