Селянське (фермерське) господарство за законом 1991 року було своєрідною формою аграрного підприємництва громадян України, які виявили бажання здебільшого особистою працею членів цього господарства займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, адже ведення господарства переважно працею найманих працівників вже було підставою для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства. Тим самим законодавець обмежував доступ найманих працівників у фермерському господарстві, жорстко контролюючи їх трудову участь.

Суб'єктами права власності на майно, яке використовувалося для ведення фермерського господарства були всі члени господарства, бо це майно належало їм на праві спільної сумісної власності. Недоліками першого фермерського закону були: відсутність власного відокремленого майна у фермерського господарства як юридичної особи і включення до переліку об'єктів спільної сумісної власності членів фермерського господарства предметів особистого користування і домашнього господарства, адже вони не завжди проживали разом.

Другою редакцією Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22 червня 1993р. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.1993 р. // ВВР, 1993 р., № 32. був дещо змінений правовий режим земель, однак не були ліквідовані недоліки правового режиму майна у фермерському господарстві. Великим прогресом у правовій регламентації трудових відносин стала лібералізація участі найманих працівників у діяльності фермерського господарства.

Правовий інститут довічного успадкованого землеволодіння проіснував недовго, натомість було запроваджено право постійного користування на землю як різновид речового права і право тимчасового користування землею як різновид зобов'язального права. Другий фермерський закон конкретизував суб'єкта фермерського землевикористання - ним визнавався голова фермерського господарства, адже лише на його ім'я видавався Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею, з ним укладався договір тимчасового користування землею чи оренди земельної ділянки. У разі смерті голови селянського (фермерського) господарства право приватної власності на земельну ділянку чи право постійного користування землею переоформлялося на іншого члена цього господарства, або іншого родича, який виявив бажання продовжити ведення фермерського господарства, або з ним укладався договір тимчасового користування земельною ділянкою чи договір оренди землі. фермерське господарство аграрний правовідносини

Другий фермерський закон скасував надмірну деталізацію земельно-правових підстав припинення діяльності селянського (фермерського) господарства, об'єднавши їх в одну, уникнувши дублювання Земельного кодексу України. Важливою новелою цього закону стало запровадження конкурсного відбору осіб, які бажають займатися фермерством. Спеціальна конкурсна комісія з'ясовувала потенційні можливості кандидатів займатися сільськогосподарським виробництвом, що підтверджувалося відповідною сільськогосподарською освітою (підготовкою) чи досвідом роботи в сільському господарстві. Конкурсний відбір був покликаний не допустити дилетантів до зайняття фермерством і унеможливити набуття ними земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність.

У третій редакції фермерського закону було передбачено, що перевірку здатності громадянина займатися фермерством проводить професійна комісія з питань створення фермерського господарства. П.Ф. Кулинич Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні : Монографія / Кол. авторів. За ред. В.І. Семчика. - К.: Інститут держави і права ім. М.Корецького НАН України, 2003. -280с. с.84. вважає, що право на створення фермерського господарства повинен мати кожен дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання та має на праві власності або оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром не менше 2 гектарів, а у разі відсутності землі - пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Крім того, він пропонував, щоби склад професійної комісії формувала не районна (міська) рада, а районна (міська) або обласна Асоціація фермерів та приватних землевласників України.

Ці пропозиції безперечно заслуговують на підтримку і дивує, чому законодавець не врахував їх в третій редакції фермерського закону. Адже запропоновані зміни сприяли би підвищенню професійного рівня фермерів і, водночас, спростили процедуру створення фермерського господарства та зменшили при цьому адміністративний вплив. Натомість, змінами до Закону України «Про фермерське господарство» від 16.06.2011р. було взагалі скасовано професійний відбір бажаючих створити фермерське господарство.

Аналогічно як і за попереднім законом, рішення про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства приймалося районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, радою за місцем розташування земельної ділянки. Передбачено, що у разі відмови відповідної ради надати земельну ділянку, це питання вирішується судом, а рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею, а також для укладення договору оренди земельної ділянки. У цьому випадку суд перебирає на себе функції власника земельної ділянки, хоча вправі здійснювати виключно юрисдикційні функції. М.Я.Ващишин Ващишин М.Я. Еволюція правового статусу фермерського господарства // М. Ващишин / Розвиток підприємництва в Україні: економіко-правове забезпечення.-Львів: НВФ, 2007.- 364 с., с.50. вважає, що за цим юридичним нонсенсом криється прагнення законодавця захистити майбутнього фермера від необґрунтованої відмови в наданні земельної ділянки зі сторони відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації.

Земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, розглядаються за правилами цивільного судочинства відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 2 від 19.03.2010 р.

Спільна сумісна власність на майно членів фермерського господарства не тільки суперечила правовому статусу господарства як юридичної особи, але і дозволяла далеким родичам, які стали членами фермерського господарства після його створення і на короткий проміжок часу, претендувати на рівну частку в усьому майні, що використовувалося для ведення фермерського господарства. Перелік об'єктів права спільної сумісної власності, передбачений ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» був аж занадто широкий. До нього належали : земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї , посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення фермерського господарства і заняття підсобними промислами.

Іншим можливим негативним аспектом такого правового режиму майна була загроза втрати майнових об'єктів, які належали на праві приватної власності одному членові фермерського господарства або подружжю у випадку банкрутства фермерського господарства. Дещо виправив цю ситуацію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999р. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. // Голос України, 1999 р., 31 серпня., ст.50 якого присвячена особливостям банкрутства фермерського господарства. Нею передбачено, що у разі визнання господарським судом селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси включається нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуте для селянського (фермерського) господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать господарству і мають грошову оцінку. Фактично це і було тим майном, яке могло належати фермерському господарству як юридичній особі, тобто відокремленим майном.

Актуальною є пропозиція змінити ст. 50 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», привівши її у відповідність із сучасним фермерським законодавством. Варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства включається лише те майно, яке є власністю юридичної особи, а не членів фермерського господарства, а звернення стягнення на земельні ділянки допускається у випадку, коли у фермерського господарства немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. С.385-391, с.390..

Обидва закони України «Про селянське (фермерське) господарство» містили положення про те, що після державної реєстрації фермерське господарство набуває статусу юридичної особи, а нині чинний Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. // Офіційний вісник України. - 2003 - № 29. чітко вказує, що господарство є юридичною особою, а не лише користується її правами. Новий Закон України «Про фермерське господарство» увібрав у себе всі позитивні моменти, які витримали випробування і перевірку часом і сприяли становленню фермерства в період 1991-2002 років. Разом з тим, в новій редакції закону знайшли своє закріплення низка нових принципових положень, які спрямовані на забезпечення розширення сфери фермерського господарства в аграрному секторі та зростання конкурентоспроможності продукції фермерських господарств на вітчизняному та зарубіжних ринках, а також забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств Шульга М.В., Жушман В.П., Кулинич П.Ф., Уркевич В.Ю. Фермерське господарство : правові засади створення, функціонування та припинення : Навчально-практичний посібник / За ред. М.В. Шульги.- Х. : ТОВ «Одіссей», 2004.-464с., с.4..