Третьою редакцією фермерського закону передбачено такі правові форми використання земель у фермерському господарстві : право власності господарства на землю, право приватної власності членів господарства і оренда земельної ділянки. Ці зміни правового режиму земель у фермерському господарстві були продиктовані Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року, який обмежив коло суб'єктів права постійного користування землею (лише державні та комунальні підприємства, а дещо згодом і громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації, а також релігійні організації, статути яких зареєстровані в установленому законом порядку виключно для спорудження та обслуговування культових споруд) і зобов'язав постійних землекористувачів, у тому числі й фермерські господарства, переоформити це право на право приватної власності на землю або за договором оренди земельної ділянки. Однак Конституційний Суд України своїм Рішенням № 5 - рп /2005 від 22.09.2005р. визнав це положення неконституційним і ті фермерські господарства, яким було надано землю в постійне користування до 1 січня 2002 року можуть продовжувати її використовувати без зміни земельно-правового титулу, а члени господарства мають право на безоплатну приватизацію таких земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) , середньої по відповідному населеному пункту.

Членство у фермерському господарстві може набуватися з 14-річного віку, за умови, що батьки теж працюють в цьому господарстві (за попереднім законодавством членство допускалося лише з 16-річного віку).

Правовий статус фермерського господарства, вперше закріплений у 1991 році коригувався з кожною новою редакцією Закону України «Про фермерське господарство» - від 22 червня 1993року і від 19 червня 2003 року. Найсуттєвіших змін зазнав правовий режим земель і майна у фермерському господарстві, ліберальнішими стали норми щодо участі найманих фермерських працівників, три рази змінювався порядок створення фермерського господарства як юридичної особи. Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку, вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими галузями законодавства.

Ні в кого не викликає сумніву необхідність проведення систематизації сучасного аграрного законодавства України, оскільки такий прийом здатен підвищити ефективність його впливу на суспільні аграрні відносини. Варто погодитися з авторитетною позицією провідних представників аграрно-правової науки, які вважають, що основним комплексним кодифікаційним актом, предметом правового регулювання якого мають бути аграрні відносини, в Україні повинен стати Аграрний кодекс України. Нормативний матеріал Особливої частини Аграрного кодексу України має містити розділи про особливості правового статусу учасників аграрних відносин, зокрема, фермерських господарств Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення : монографія / [А.П.Гетьман, М.В.Шульга, А.М.Статівка та ін.]; за ред. А.П.Гетьмана та В.Ю.Уркевича. - Х. Право, 2012. - 448 с..

1.2 Юридичні ознаки фермерського господарства як суб'єкта аграрного підприємництва

Сучасні фермерські господарства України віддзеркалюють головну сутність і скерованість аграрної реформи на вирішення найскладнішої економічної проблеми - продовольчої через забезпечення господарського використання землі її приватним власником (або орендарем) як самостійним аграрним товаровиробником. Це відповідає ринковим засадам у економіці сільского господарства Титова Н. Фермер і закон. Львів.- 1996., С.16..

Закон України «Про фермерське господарство» визначає фермерське господарство як форму підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку. Таке визначення не є досконалим з точки зору юридичної техніки, адже не дозволяє вирізнити фермерське господарство з поміж інших сільськогосподарських товаровиробників, оскільки не вказує на його істотні юридичні ознаки.

Крім Закону України «Про фермерське господарство» визначення фермерського господарства містить Господарський кодекс України, який відносить фермерське господарство до окремого виду підприємств, що діють на основі приватної власності громадян. Однак не витримує критики визначення фермерського господарства, закріплене у ч.1 ст.114 Господарського кодексу України відповідно до якого - це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. Ст. 462.. Таке нечітке формулювання також не дозволяє «ідентифікувати» фермерське господарство, а виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції є не метою, а предметом діяльності суб'єкта. Крім того, сучасною назвою відповідного суб'єкта є не селянське (фермерське), а фермерське господарство. Позитивно, що у 2005 році до Господарського кодексу були внесені зміни, якими було визначено, що відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами. Дана норма засвідчує пріоритет спеціального фермерського перед галузевим господарським законодавством в регулюванні фермерських відносин.

Вперше детальний аналіз юридичних ознак фермерського господарства був проведений професором Н.І.Титовою Титова Н.І. Фермер і закон. Львів, 1996. - 126 с., С.18-21. , а згодом дещо конкретизований М.С. Долинською Долинська М.С. Правове становище селянських (фермерських) господарств в Україні. Львів, 1999. - 184 с.. Ці автори виділяють такі юридичні ознаки поняття фермерського господарства:

окремий, самостійно господарюючий аграрний суб'єкт ;

своєрідна форма підприємництва, яка може здійснюватися лише громадянами України;

добровільність;

змістом діяльності є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, яка має товарний характер;

членський характер відносин;

сімейно-трудове об'єднання;

суб'єкт сільськогосподарського землевикористання;

своєрідний різновид індивідуальної трудової діяльності;

землі належать на праві приватної власності, а майно на праві спільної сумісної власності;

статус юридичної особи.

На основі цих ознак ними були сформульовані визначення поняття селянського (фермерського) господарства. Більшість з цих ознак є актуальними й досі. Однак згодом відбулися зміни у фермерському й аграрному законодавстві, що потребують перегляду окремих доктринальних положень стосовно правового статусу фермерського господарства в сучасних умовах.

Фермерське господарство, як встановлено ст.114 Господарського кодексу України, належить до підприємств, а за вимогами аграрного і фінансового законодавства, є сільськогосподарським підприємством. Всі інші суб'єкти господарювання, які не є підприємствами (банки, страхові компанії, інші фінансові установи, біржі тощо), по суті, обслуговують підприємства, створюючи їм належні умови для здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.

Серед суб'єктів господарювання домінуюче місце належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Як зазначає В. С. Щербина Щербина В.С. Суб'єкти господарського права : монографія. - К. : Юрінком Інтер,., поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств) і є загальногалузевим поняттям. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч.1ст.62 Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами. Фермерське господарство як юридична особа приватного права створюється за рішенням засновників -- громадян України.

Підприємство є самостійним суб'єктом господарювання. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що фермерське господарство при здійсненні своєї господарської діяльності має право приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Підприємство -- це статутний суб'єкт господарювання. Статут фермерського господарства, як локальний внутрішньогосподарський акт, обов'язково подається при державній реєстрації фермерського господарства і нормативно визначає його цілі і предмет діяльності, відхилятися від яких без зміни статуту заборонено. Статут також визначає межі спеціальної компетенції господарства.

Підприємство має необхідне для суб'єкта господарювання майно -- основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління). Фермерське господарство має майно, що належить йому на праві власності. Це майно юридично відмежоване від майна членів господарства і закріплене за ним як суб'єктом права. Однак фермерське законодавство не є послідовним при визначенні правового режиму майна у фермерському господарстві і допускає двояке його тлумачення. Досі немає єдності у розумінні складеного капіталу і цілісного майнового комплексу фермерського господарства.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як суб'єкта господарювання, з другого -- зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4, 5 ст. 62 Господарського кодексу України). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств, до складу яких входять юридичні особи. Засновниками і членами фермерського господарства не можуть бути юридичні особи. Фермерське господарство, як і кожне підприємство, має печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

На відміну від особистого селянського господарства, яке також є родинно-сімейною формою господарювання сільських мешканців, фермерське господарство є юридичною особою і потребує відповідної державної реєстрації. За попереднім законодавством фермерське господарство лише користувалося статусом юридичної особи, оскільки всім ознакам юридичної особи не відповідало Ващишин М.Я. Розвиток фермерського законодавства України // Вісник Львівського ун-ту. Серія юрид. 2008. Випуск 46. С. 152 - 158. . Так, зокрема, фермерське господарство не мало відокремленого майна, оскільки майно належало членам фермерського господарства на праві спільної сумісної власності. Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року передбачає, що майно належить фермерському господарству як юридичній особі.