Виникає питання: чи повинні фермерські господарства та їх члени платити за придбання землі у приватну власність? Загальна відповідь на це питання є ствердною: так, повинні. Що стосується приватизації земельних ділянок фермерськими господарствами як юридичними особами, то вони однозначно можуть набувати землю у власність тільки за плату. Інша справа - приватизація землі членами фермерських господарств. Із загального правила про платність приватизації земельних ділянок для них Земельним кодексом зроблені певні виключення, обумовлені міркуваннями соціальної справедливості.

Як відомо, в результаті паювання земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств кожен їх член отримав безоплатно земельну частку (пай), яку можна виділити у натурі. Саме тому Земельним кодексом передбачена безплатна приватизація членами фермерських господарств частини земельних ділянок. Згідно ст. 32 Земельного кодексу громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок саме у розмірі земельної частки (паю). Їм мають передаватися безоплатно у приватну власність надані їм у користування до введення Земельного кодексу у дію земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тобто, розмір земельної ділянки, яка безоплатно передається членові фермерського господарства у приватну власність, повинна дорівнювати розмірові земельної частки (паю), яку отримали колишні члени сусіднього колективного господарства. Однак, повинен зазначити, що якщо член фермерського господарства раніше перебував у членах колективного сільськогосподарського підприємства і отримав у ньому земельну частку (пай), то він позбавляється права на безплатну приватизацію земельної ділянки у складі фермерського господарства.

Якщо раніше (за фермерським законодавством 1991 - 2001 років) право безоплатного одержання у приватну власність земельної ділянки (у розмірі середньої земельної частки) мав лише голова селянського (фермерського) господарства, то, за новим Земельним кодексом України, таким правом може скористатися кожен член фермерського господарства, який раніше не набув права на земельну частку (пай). Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" 1993 р. пов'язував безоплатну передачу земельної ділянки з етапом створення СФГ, а чинний Земельний кодекс не встановлює жодних часових обмежень для реалізації членами фермерського господарства права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. На відміну від Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року про паювання землі, які ставили у пряму залежність право на земельну частку (пай) з членством у колективному сільськогосподарському підприємстві, Земельний кодекс України 2001 року такої вимоги для членів фермерського господарства не ставить.

Цілком очевидно, що члени фермерського господарства, які скористаються правом безоплатної приватизації земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) стануть їхніми повноправними власниками лише після формування земельної ділянкишляхом внесення даних про неї до державного земельного кадастру і одержання витягу із Державного реєстру речових прав: права приватної власності на відповідну земельну ділянку.

Враховуючи те, що члени фермерського господарства приватизують земельні ділянки із тих земель, які до цього використовувалися у господарстві, постає запитання - де відводити в натурі (на місцевості) ці ділянки і як це узгодити із планом внутрішньогосподарського землеустрою фермерського господарства .

Таким чином, шлях до приватизації земельних ділянок для ведення фермерських господарств у розмірах, достатніх для ведення прибуткового товарного сільськогосподарського виробництва, є відкритим. Але, як відомо, далеко не всі фермерські господарства мають в даний момент грошові кошти, необхідні для викупу у приватну власність земельних ділянок, наданих їм у постійне користування.

Що краще - приватна власність чи оренда? Відповідь на це питання випливає зі змісту Земельного кодексу України, який надає більше можливостей саме власникам земельних ділянок, а не їх орендарям. Тому ми рекомендуємо громадянам-фермерам переоформлювати право постійного користування земельними ділянками у право приватної власності на них. Тим більше, що Законом “Про фермерське господарство” введені пільгові умови для викупу землі фермерами. Так, згідно ст. 13 Закону, громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років. Проте, якщо фермер не матиме фінансових можливостей для викупу землі у приватну власність, то йому можна буде переоформити право постійного користування землею у право оренди, уклавши договір оренди земельної ділянки з її власником - державою в особі відповідного органу виконавчої влади.

Однак, і при переоформленні права постійного користування у право оренди землі фермерські господарства можуть скористатися певними привілеями, наданими їм Земельним кодексом. Так, згідно того ж п. 6 Перехідних положень Кодексу при здійсненні зазначеного переоформлення саме фермерське господарство в односторонньому порядку визначає строк оренди. Як відомо, Закон України від 6 жовтня 1998 р. «Про оренду землі» дозволяє оренду земельних ділянок на строк до 50 років. Отже, фермерському господарству належить право визначення строку оренди земельної ділянки в межах максимального строку, дозволеного Законом про оренду землі. Орендодавець землі не має права диктувати в таких випадках свої умови щодо строку оренди землі. Крім цього, орендодавець не має права вимагати сплати орендарем-фермером великої за розміром орендної плати. Розмір орендної плати за такі землі не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Аналіз п. в ст. 31 Земельного кодексу України дає підстави зробити висновок, що фермерське господарство виступає стороною в договорі оренди земельної ділянки, тобто договір оренди укладається не з головою фермерського господарства, а з самим господарством як юридичною особою. Щоби знівелювати розбіжності права постійного користування земельною ділянкою і довгострокової оренди, законодавець встановив обмеження розміру орендної плати за земельні ділянки - він не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Чинне земельне законодавство дозволяє фермерським господарствам набувати на праві приватної власності не тільки земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але й лісогосподарського призначення й водного фонду. Так, ст.56 Земельного кодексу України передбачає, якщо у складі угідь фермерських господарств є замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення площею до 5 га, то за рішенням органів місцевого самоврядування чи органів державної виконавчої влади вони можуть передаватися у власність цих господарств. Крім того, фермерські господарства у такому ж порядку можуть безоплатно одержувати у власність замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів. На умовах оренди фермерським господарствам можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми для сінокосіння, рибогосподарських потреб тощо. Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005., С.183.

Не витримує критики ні з формального погляду, ні з погляду юридичного змісту норма ст. 89 Земельного кодексу, яка передбачає, що земельні ділянки членів фермерського господарства перебувають у спільній сумісній власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Така редакція статті дає підстави вважати, що коли немає угоди між членами фермерського господарства про використання земельної ділянки, всі землі у фермерському господарстві перебувають у спільній сумісній власності всіх членів господарства. Ця норма дисонує із ст. 31 цього ж Земельного кодексу, яка має назву "Землі фермерського господарства", однак не передбачає право спільної сумісної власності серед форм землевикористання фермерського господарства Ващишин М.Я. Форми землевикористання у СФГ за новим Земельним кодексом України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. -Вип. 37. - С. 385. .

З урахуванням родинно-сімейного характеру членських відносин у фермерському господарстві важко передбачити, що члени господарства укладатимуть між собою угоду про використання земельної ділянки, тому праву спільної сумісної власності членів фермерського господарства на земельну ділянку варто відводити не головну, а другорядну роль. Надання пріоритетного характеру праву спільної сумісної власності на земельну ділянку серед інших можливих форм землевикористання у фермерському господарстві (право власності фермерського господарства як юридичної особи, оренда земельної ділянки) суперечить намаганням законодавця привести у повну відповідність статус фермерського господарства статусу юридичної особи. Тому необхідно внести відповідні зміни до законодавства і виключити п. б ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України.

Однією з прогалин Закону України «Про фермерське господарство» і надалі залишається сфера спадкування земельних ділянок. Розширивши коло суб'єктів земельних фермерських правовідносин на користь членів фермерського господарства, законодавець обмежився лише однією спеціальною нормою стосовноспадкування земель, що перебувають у їх власності Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005., С.188.. У ч.2 ст.23 Закону України «Про фермерське господарство» встановлена заборона поділу земельної ділянки між двома і більше спадкоємцями, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для певного регіону. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року були затверджені мінімальні розміри земельних ділянок, які утворюються у результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується" від 10 грудня 2003 р. №1908.// Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. Ст. 2682. . Ці науково обґрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ділянок були визначені Міністерством аграрної політики та українською академією аграрних наук з урахуванням наявних земельних площ і кількості фермерських господарств у кожній з областей України і становлять від 2 га у західних областях України і до 7 га у південних.