Регламентуючи особливості відповідальності фермерського господарства, законодавець у ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство» відокремлює земельні ділянки із загального масиву майна, на яке може бути звернене стягнення. Звернення стягнення на земельні ділянки допускається лише у виключному випадку - якщо у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення. Оскільки відповідальність за своїми зобов'язаннями несе фермерське господарство як юридична особа, то на вимогу кредитора може бути звернене стягнення на земельну ділянку, яка є у власності самого фермерського господарства, а не членів цього господарства Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005., С.189.. З цим твердженням варто погодитися, оскільки не можна ототожнювати право власності на земельну ділянку фермерського господарства як юридичної особи і право приватної власності членів фермерського господарства.

Загалом, правовий режим земель фермерського господарства є найповніше регламентований земельним і фермерським законодавством, у порівнянні з іншими сільськогосподарсткими товаровиробниками, що свідчить про особливу увагу законодавця до цієї важливої сфери фермерських відносин.

3.2 Майнові правовідносини фермерського господарства

Правовий режим майна фермерського господарства законодавчо встановлювався з врахуванням родинно-сімейного характеру членських фермерських відносин і пройшов еволюційний шлях розвитку від права спільної сумісної власності членів фермерського господарства до права власності самого господарства як юридичної особи.

З прийняттям Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. проблема вдосконалення майнових правовідносин у фермерському господарстві не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна фермерського господарства містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

Серед представників російської аграрно-правової науки відзначимо вагомий внесок В.В. Устюкової у дослідження проблеми правового режиму майна фермерських господарств у Російській Федерації Устюкова В.В. О возможности признания крестьянского (фермерского) хозяйства юридическим лицом // Современные приоритеты в развитии аграрного, земельного и экологического права. Москва, Институт государства и права РАН, 2 марта 2012 г. С. 26-31., проте російське законодавство, яке регулює ці відносини, вже значною мірою відрізняється від відповідного українського.

Український законодавець пішов по шляху зміцнення правового статусу фермерського господарства як юридичної особи. Вперше на законодавчому рівні визнано фермерське господарство суб'єктом права власності, що дає підстави говорити про наявність у фермерського господарства відокремленого майна як однієї з істотних ознак юридичної особи Яворська О. Поняття і сутність юридичної особи в сучасних умовах // Вісник Львів. ун-ту. - Серія юрид. - 2001. - Вип. 36, c. 293.. Зворотна тенденція спостерігається у законодавстві Російської Федерації. Так, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу Російської Федерації, голова селянського (фермерського) господарства здійснює діяльність без утворення юридичної особи, а земельна ділянка, що використовується у господарстві, належить його членам на праві спільної сумісної власності (ст. 257 ЦК РФ) Гражданский кодекс Российской Федерации. - М.: Проспект, 1999..

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерськими господарствами. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право спільної сумісної власності членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ як юридичної особи, оскільки за господарством не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу юридичної особи", а не є "юридичною особою", як це зараз закріплено в нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності на майно, але і той перелік майнових об'єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли бути не лише члени однієї сім'ї, але й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали разом. Цього законодавчого недоліку вже позбавлений Закон України "Про фермерське господарство", і у переліку майнових об'єктів, які можуть перебувати у власності фермерського господарства, закріплене лише те майно, яке необхідне йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". До позитивних новел Закону України "Про фермерське господарство" відносимо такі:

фермерське господарство є юридичною особою, яка діє на підставі Статуту;

фермерське господарство є суб'єктом права власності на землю і на майно;

частина майна, яке використовується у процесі фермерської господарської діяльності, залишається у власності членів господарства, які передали його на визначений у Статуті термін до складеного капіталу фермерського господарства Ващишин М.Я. Розвиток фермерського законодавства України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2008. Випуск 46. С. 152. .

Складений капітал є зручною правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства. Отже, для члена фермерського господарства зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси. Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється від права спільної сумісної власності членів фермерського господарства і має певні переваги навіть порівняно з правом власності фермерського господарства як юридичної особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу фермерського господарства, можна погодитися із запропонованим М.Я.Ващишин Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. с.390. таким визначенням: складений капітал - це сукупність майнових об'єктів, переданих членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На думку В.Ю.Уркевича, додаткових пояснень потребують внутрішні майнові правовідносини, що виникають між фермерським господарством та його членами. Закон України «Про фермерське господарство» чітко не регламентує необхідності внесення будь-яких внесків до складеного капіталу такого господарства. Проте його ст.19 вказує, що до складу майна (складеного капіталу) фермерського господарства може входити широке коло майнових об'єктів, які й можуть бути передані фермерському господарству його членами (засновниками). Звідси члени такого господарства вправі робити внески у створення майна господарства на будь-якому етапі існування членських правовідносин Проблеми розвитку аграрного та земельного права України : монографія / В.І.Семчик, П.Ф.Кулинич, В.М.Єрмоленко [та ін.] ; за заг. ред. В.І.Семчика, П.Ф.Килинича. - К.: Ред. журн. «Право України»; Х. : Право, 2013., С.104.. Між фермерським господарством і його членами, які зробили майнові внески, виникають зобов'язальні майнові правовідносини.

Принципове значення для розуміння сутності внутрішніх аграрних майнових правовідносин за участю фермерських господарств та їх членів має припис ч.6 ст.20 Закону України «Про фермерське господарство»: члени фермерського господарства мають право отримати частку майна господарства прийого ліквідації або в разі припинення членства в ньому. Розмір частки й порядок її отримання визначається статутом даного господарства. Звідси слушною є пропозиція В.П.Жушмана: «у статуті фермерського господарства слід встановлювати відповідні приписи, що в разі припинення членських правовідносин його члени вправі отримати частку майна господарства пропорційно розміру їх внеску до його складеного капіталу (фактично - пайового фонду)» Жушман В. Правове регулювання майнових аспектів діяльності фермерських господарств за новим законодавством України: окремі проблеми / В.Жушман, В.Уркевич // Право України. - 2004. - №6. - С.48.. При вирішенні питання про розподіл майна фермерських господарств слід чітко виокремлювати останнє від особистого майна його членів, оскільки їх правовий режим різниться, а члени господарства не можуть претендувати на особисте майно інших членів господарства Проблеми розвитку аграрного та земельного права України : монографія / В.І.Семчик, П.Ф.Кулинич, В.М.Єрмоленко [та ін.] ; за заг. ред. В.І.Семчика, П.Ф.Килинича. - К.: Ред. журн. «Право України»; Х. : Право, 2013., С.105..

На відміну від фермерського законодавства України, в якому спостерігається тенденція до зміцнення правового статусу фермерського господарства як юридичної особи, у законодавстві Російської Федерації відбулося перетворення фермерського господарства в індивідуальну підприємницьку діяльність голови фермерського господарства без створення юридичної особи (ст.23) Гражданский кодекс Российской Федерации. - М.: Эксмо, 2009..

Хоча Цивільний кодекс Російської Федерації визнає підприємцем лише голову, фермерського господарства однак в аграрно-правовій літературі висловлюються інші думки. Так, зокрема, З.С. Беляєва стверджує, що "фермерське господарство - сукупний підприємець" Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. - М., 1996 (Автор комментария - З.С. Беляева). С.55., а В.В. Устюкова зазначає, якщо фермерське господарство вважати сімейно-трудовим об'єднанням, а за діючим в Російській Федерації законодавством і дрібногруповим партнерським об'єднанням осіб, що спільно здійснюють сільськогосподарську діяльність, то підприємцями є всі його члени Устюкова В.В. Гражданско-правовое регулирование создания и функционирования крестьянских (фермерских) хозяйств как суб'ектов предпринимательской деятельности // Предпринимательская деятельность в сельском хозяйстве России. Правовые вопросы. - М., 1998, - С.31..

З метою збереження цілісності майнового комплексу фермерського господарства, російським законодавством встановлені обмеження щодо поділу земельної ділянки і засобів виробництва, що належать селянському (фермерському) господарству у випадку виходу одного члена з господарства. Вибуваючий з фермерського господарства має право лише на отримання грошової компенсації, пропорційної його частці в спільній власності на це майна. Відповідно до ст.258 ЦК РФ, поділ майна селянського (фермерського) господарства може відбуватися лише у разі припинення діяльності господарства у зв'язку з виходом з нього всіх його членів чи з інших підстав.