Перший елемент маркетингу передбачає комплексне вивчення ринку, охоплює дослідження усіх основних його сегментів, функцій та аспектів з метою застосування результатів аналізу для розробки та успішного виконання підприємством договірних зобов'язань.

Процес рекламної діяльності складається з таких етапів:

1) дослідження рекламної діяльності та маркетингу в цілому;

2) визначення цілей реклами;

3) вивчення спонукальних мотивів покупок споживачів;

4) вибір засобів і методів поширення реклами;

5) розробка рекламних тестів і продукції;

6) розробка кошторису витрат на рекламу;

7) формування плану рекламної діяльності підприємства;

8) оцінювання ефективності реклами.[16;147]

Основні елементи планування і контролю збуту в умовах маркетингу такі:

- підготовка прогнозів загальногосподарської і ринкової кон'юнктури; підготовка прогнозу збуту продукції підприємства;

- розробка фінансового кошторису збуту;

- встановлення норм збуту;

- вибір каналів реалізації продукції;

- складання і здійснення планів збуту й організації торгівлі;

- розробка плану торгової інформації;

- статистичний аналіз ходу реалізації продукції.[41;152]

Наступний елемент маркетингу -- управління і планування вирощування того чи іншого виду зернових культур, планування кількості вирощеної продукції відповідно до попиту на ринку збуту -- його невід'ємна частина.

Цей процес полягає у плануванні всіх видів діяльності, спрямованих на ефективне виробництво і збут продукції, з урахуванням вимог споживачів. Він відбувається безперервно.

Необхідний елемент маркетингу -- матеріально-технічне забезпечення підприємства -- у значній мірі впливає на ефективність та ритмічність виробництва, визначає ступінь задоволення споживачів та господарський доход підприємства-виробника.

Не менш важливий елемент маркетингу -- діюча система планів і договорів підприємства і включення ряду нових. Він необхідний дня управління виробництвом і збутом продукції, яка постачається на вільний ринок. В умовах швидких змін ситуації на ринку спочатку слід виробити довгострокову стратегію підприємства щодо ринкової продукції. При цьому передбачається використання перспективних планів, нормативів і договорів. Сформована довгострокова стратегія потім враховується при розробці планів маркетингу.

План маркетингу є засобом об'єднання численних підпланів: збуту і розподілу, реклами і стимулювання збуту, політики цін, асортименту продукції, науково-дослідних робіт та ін. Схему плану визначає саме підприємство.

Приблизна схема річного плану включає чотири розділи:

Розділ І. Характеристика господарської ситуації та аналіз діяльності підприємства за звітний період.

1- Продукція (види) або послуга (послуги).

2. Ринок (ринки).

З- Конкуренція.

Розділ II. Обґрунтування цілей і стратегії маркетингу.

Розділ III. План заходів.

1. Прогноз кон'юнктури на планований період.

2. Оцінювання напрямків роботи з досліджень маркетингу для отримання даних, необхідних при розробці планів маркетингу у майбутньому.

3. Обґрунтування асортиментної політики підприємства.

4. Обґрунтування цін.

5. Характеристика заходів у галузі розподілу.

6. Характеристика реклами і стимулювання збуту.

7. Характеристика збуту.

Розділ IV. Кошторис маркетингу.[41;160]

До складу системи маркетингу агропромислової продукції завжди входять такі компоненти: асортимент продукції, її якість, стимулювання збуту, реклама, послуги з доставки, ціна, технічне обслуговування.

Використання будь-якого з перерахованих компонентів з метою збільшення прибутку вимагає фінансових витрат. Основною проблемою планування системи маркетингу є пошук такого поєднання компонентів, яке б забезпечувало максимальне одержання прибутку. Для цього складається кошторис маркетингу.

3.4 Державна політика на ринку зерна України. Проблеми інтеграції в міжнародні сільськогосподарські й торговельні організації

На сьогоднішній день Україна взяла активний курс у напрямку інтеграції в Європейське співтовариство, СОТ, інші міжнародні організації. Також, слід відзначити, що зараз Україна є членом багатьох міжнародних організацій, бере активну участь в політичних, економічних та торгівельних міждержавних відносинах, тим самим удосконалюючи внутрішній механізм управління в окремих галузях.

Сільське господарство України формується в умовах трансформації аграрних і земельних відносин, реструктуризації організаційно-правових форм господарювання з метою економічного розвитку держави. За останні 10 років в аграрному секторі відбулися великі зміни, що не могло не позначитися на внутрішньому та зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції.

Основу лібералізації аграрних відносин складає приватна власність на землю та майно. Тому законодавство закріплює та підтримує право аграрного підприємництва і свободу конкуренції, яка може бути обмежена лише законом.

Одночасно законодавство України орієнтоване на створення системи ринкової аграрної інфраструктури ( товарні біржі, фонди), реорганізацію застарілих виробничих і фінансових структур ( колгоспно-радгоспні підприємства, банківська система), демонополізацію господарських структур, що взаємодіють з сільським господарством.

В умовах переходу до ринкової системи ці процеси позитивно впливають на розвиток внутрішнього аграрного сектора, підвищуючи його конкурентоспроможність, посилюючи продовольчу базу держави.

Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що це тільки перші кроки, які здійснено в цьому напрямі. Проте стратегія і політика переходу до ринкової аграрної економіки з діючими інститутами відкривають можливості для посилення інтеграційних процесів у межах європейського економічного простору, створюють певні передумови для вступу України до Всесвітньої торгової організації, Європейського Союзу та ін.. у цьому контексті слід проаналізувати і дійти висновків щодо тенденцій розвитку сільського господарства нашої країни порівняно з розвинутими країнами, які є членами ЄС.

Для того, щоб максимально наблизити сільське господарство України до європейського рівня, а ринок зерна України зробити ефективним та конкурентоспроможним на світовому рівні, треба зробити процеси адаптації сільського господарства України до відкритої ринкової економіки дійовими, необхідно, враховуючи національні (політичні, економічні, правові) традиції, створити ефективний механізм регулювання сільського господарства та окремих його галузей, обираючи перевірену в Західній Європі і США модель екологічного господарства (його ще називають органічним, біологічно чистим, зеленим, альтернативним, натуральним).

Нині в Україні ще застосовуються пестициди та гербіциди для вирощування зерна, що робить продукцію такою, яка не відповідає світовим вимогам якості і тому поступається за ціною тим зерновим, що вирощуються в умовах органічної обробки і цінується в розвинутих країнах. Проте на даний момент український товаровиробник ще не може забезпечити належних умов для вирощування екологічно чистої продукції. Це, звичайно , недоліки внутрішньої політики держави, неспроможність держави підтримати вітчизняного аграрія, відсутність знань, щодо ефективного екологічного рослинництва тощо. В результаті найбільш заможні господарства, які мають змогу купувати пестициди та гербіциди, вирощують конкурентоспроможне на внутрішньому ринку зерно. А ті господарства, які не мають такої можливості, змушені вдаватися до «екологічного вирощування зернових культур», в результаті чого врожай таких зернових є значно меншим через шкоду, завдану шкідниками, природними явищами. Такий врожай також поступається і за якістю зерну, обробленому хімікатами. І це парадокс, причиною якого, як вже зазначалося, є недостатність знань, відсутність в дрібних господарствах кваліфікованих агрономів, відсутність належного матеріально-технічного оснащення, або їх застарілість, відсутність кваліфікованих робітників. Тому в Україні поки що рентабельним є вирощування зерна за допомогою хімікатів.

Екологічне сільське господарство було невідоме світовій спільноті ще два десятиліття тому, коли активно і обов'язково застосовувалися гербіциди та пестициди. Воно відкрило новий етап в аграрному виробництві, на продукцію якої постійно зростає попит. Тому є сенс зупинитися а характеристиці ведення такого сільського господарства.

Екологічне рослинництво визначається як система господарювання, де різко обмежується або вилучається використання штучних хімічних добрив, хімічних засобів захисту і регулювання розвитку рослин. Воно повинно базуватися здебільшого на використанні біологічних прийомів та методів ефективного господарювання - сівозміни, органічних і зелених добрив, азотофіксуючих рослин, біологічних способів захисту рослин.[49;44]

Екологічне рослинництво пристосовується до довкілля, щоб не змінювати його. Тому в сільській місцевості хлібороб повинен здійснити важливі зміни у виробництві, особливо в найменш конкурентоспроможних зонах. У будь-якому разі збільшення продажу і експорту екологічно чистого зерна означає, що екологічне сільське господарство - це саме рентабельна альтернатива хліборобів, яка стане прибутковою і вигідною для всіх споживачів.

Метою екологічного рослинництва є одержання аграрної продукції найвищої якості. Зрозуміло, що така продукція завжди буде конкурентоспроможною.

Досвід розвинутих зарубіжних країн свідчить про активний розвиток екологічного сільського господарства.

Так, в Іспанії в 1996 р. було прийнято закон «Про екологічно чисте сільське господарство». Він закріпив положення щодо виробництва, розроблення і упакування екологічно чистих продуктів, застосування нових технологій вирощування зерна. Наприклад, щодо добрива - використовувати перегній або компост, який збільшує здатність ґрунту утримувати вологу або накопичувати необхідне для рослин харчування; щодо бур'янів - боротьбу з ними здійснювати за допомогою системи оброблення або механічними засобами з використанням технологій, що застосовуються в даній місцевості; щодо шкідників - контроль через селекцію культур, які краще адаптуються в даній місцевості; щодо екстрактів - використовувати екстракти рослин, які можуть бути застосовані проти окремих шкідників, але забороняється застосування синтетичних отрутохімікатів.[35;220]

Взагалі, в Європі питаннями екологічного рослинництва займається ЄС. В Брюсселі 1978 р. були розроблені Директивні документи № 79/117 про заборону торгівлі і використання фіто-санітарних продуктів, оскільки вони можуть заподіяти коду здоров'ю людини.[35;221]

В останні роки в межах ЄС прийнято низку нормативних актів щодо виробництва екологічно чистих продуктів харчування. Наприклад Регламентом №880/92 врегульоване питання щодо системи надання екологічних товарних етикеток екологічно чистій продукції для держав-членів ЄС.

У США федеральна комісія з торгівлі і Бюро охорони довкілля надають сертифікованим приватним підприємствам екологічні товарні етикетки. Така продукція в США є досить дорогою тому основним завданням останніх є збільшення обсягів продажу екологічно чистої продукції.[35;222]

Нажаль, в Україні не враховуються перспективи створення і ведення екологічного сільського господарства. Тому в цьому наша держава відстає від розвинутих країн Заходу. Йдеться про те, щоб все сільське господарство перевести на наведену вище систему господарювання. Оскілки це потребує значних капіталовкладень, то застосування такої моделі господарювання слід застосовувати поступово, як в окремих галузях, так і в окремих регіонах.