Отже, даючи узагальнююче визначення, можна зазначити, що функції держа­ви пов'язані між собою напрямками цілеспрямованої правомочної діяльності дер­жави регулятивно-управлінського характеру, що зумовлені рівнем та специфікою розвитку суспільних відносин (включаючи ті відносини, на основі яких була кон­ституйована сама держава і державна влада). Таким чином, система функцій дер­жави - є сукупністю усталених та сталих зв'язків між окремими функціями дер­жави, які видозмінюються і розвиваються залежно від стану самого суспільства, а також трансформацій держави і державної влади (зміна форми правління, дер­жавного режиму, державної ідеології тощо). Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок: система функцій будь-якої держави має динамічний і відкри­тий характер. Це означає, що ця система зазнає постійного впливу соціального се­редовища і реагує на нього шляхом запровадження певних нових видів діяль­ності, вдосконалення чи уточнення вже існуючих видів діяльності, відмовою від тих чи інших аспектів діяльності тощо. Більше того, подібна адаптація системи функцій держави до зміни соціального середовища є її необхідною властивістю, яка становить її сутність, оскільки цінність та значущість конкретних функцій держави полягає саме в тому, кожна з них дає змогу досягати державі тих чи інших цілей, вирішувати ті чи інші завдання в частині реалізації публічної влади і здійснення впливу на певні сфери суспільних відносин. У зв'язку з чим ми от­римуємо одразу ж декілька підстав для класифікації функцій держави відповідно до: а) сфери діяльності держави; б) об'єкту впливу; в) тих правових форм, в яких реалізуються ті чи інші функції держави; г) суспільної значущості даної функції; д) інтенсивності дій, які пов'язані з реалізацією тієї чи іншої функції.

Найбільш часто для класифікації функцій держави використовується саме перша з перелічених нами ознак. Відповідно до цього критерію функції держави можна розділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Тоді до першої групи відійдуть такі функції, як захист держави від зовнішньої агресії, підтримання дипломатичних зв'язків з іншими країнами, забезпечення міжнародного співробітництва в усіх сферах, боротьба з міжнародною злочинністю, участь у глобальному захисті навколишнього середовища, а до другої - правоохоронна, економічна, соціальна, політична, культурно-виховна функції. Саме такий перелік

зовнішніх та внутрішніх функцій було свого часу обгрунтовано відомим російським дослідником Н. Шестаєвим12. Не сперечаючись щодо номенклатури функцій у кожній з названих груп, слід зауважити, що ця модель класифікації функцій держави засновується на усталеному в юридичній науці положенні, що діяльність будь-якої держави завжди може досліджуватися в двох аспектах: а) у її відношенні до інших держав, і б) у її відношенні до тих громадян і їх об'єднань, на яких поширюється її юрисдикція. Однак використання цієї моделі не дає змо­ги пояснити той факт, що на певних етапах суспільного розвитку деякі функції держави стають більш або менш значущими. В цьому плані ефективнішим ви­дається теоретико-методологічний підхід, який пов'язує поняття функції держави з тими об'єктами однорідних (однотипних) суспільних відносин, на які спрямо­вується державна діяльність.

Наразі можна стверджувати, що вся сукупність суспільних відносин може бу­ти розглянута в наступних аспектах: політичному, економічному, соціальному, національно-культурному. Таке тлумачення сучасного суспільства як «складного системного утворення, що складається з декількох органічно пов'язаних між со­бою підсистем»13 виступає основою для виділення відповідних підсистем, які формуються з однорідних суспільних відносин. Відповідно всі функції держави розподіляються на такі групи: політична, економічна, соціальна, культурно-національна. В різні історичні періоди співвідношення між цими функціями, які утворюють загальну систему функцій держави, може змінюватися залежно від то­го, які ідеї домінують у суспільстві, в чому саме є основне призначення держави, якими є найважливіші суспільні потреби, на яких принципах побудована держав­на влада, чи прагне держава до взаємодії із суспільством або до його підпорядку­вання волі держави тощо.

Як відомо, наприкінці XIX - на початку XX ст. значно посилилася роль соціальної функції держави. На думку Ш. Ґосепата, це було пов'язано з тим, що в суспільній свідомості набув особливого значення принцип справедливості соціального розподілу, що призвело до перегляду системи прав і свобод людини і громадянина в напрямі їх розширення за рахунок соціальних прав людини14. Як вважає О. Скрипнюк, подібні зміни у структурі суспільних відносин були зумов­лені фундаментальним переосмисленням самого поняття прав людини, а також ролі держави в забезпеченні цих прав. В результаті було внесено значні коректи­ви до поняття правової держави. В юридичній науці поступово сформувалася концепція правової держави, що діє як соціальна держава. «Спираючись на досвід чіткої орієнтації на свободу і враховуючи те, що соціальна ситуація в індустріаль­ному суспільстві обмежує можливості суверенного розвитку особистості, вчені прийняли тезу про посилення відповідальності держави за розвиток особи... Ця концепція вимагає від держави не лише визначення певного правового порядку та його забезпечення, а й втручання в суспільні процеси з метою перерозподілу та соціального захисту»15. Водночас паралельно із зазначеними змінами на рівні суспільної свідомості (в тому числі такої її складової, як правова свідомість), ви­дозмінювались і суспільні відносини, які передбачали значно вищий рівень ак­тивності держави у соціальній сфері в частині забезпечення соціального захисту громадян, гарантування гідного рівня життя, певного рівня добробуту, а також ре­альної можливості розвитку особистості. Всі ці нові цілі державної діяльності та нові потреби, які артикулювались в суспільній думці, можна об'єднати загальним поняттям забезпечення соціальної безпеки громадян. Наразі саме поняття «соціальна безпека» може бути визначено як «позитивно врегульований правови­ми нормами і реалізований на практиці стан, коли держава забезпечує наявними в її розпорядженні демократичними методами підтримання гідного рівня життя громадян та гарантує можливість задоволення основних потреб їх розвитку»16.

Все це стало причиною реструктуризації системи функцій сучасної держави в частині підвищення ролі соціальної функції. Ця функція може бути визначена як один з основних елементів у загальній системі функцій сучасної держави, яка викликана об'єктивною суспільною потребою в державному регулюванні соціальних відносин, пов'язаних із забезпеченням соціального захисту і безпеки громадян держави, гарантуванням розвитку системи охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення, пом'якшенням соціальної напруги, підвищенням рівня соціальної злагоди в суспільстві, забезпеченням і захистом соціальних прав лю­дини і громадянина. Значною мірою підвищення ваги цієї функції супроводжува­лося змістовними змінами не лише самих суспільних відносин, а й переосмислен­ням ролі держави як соціального регулятора та гаранта соціальної стабільності суспільства. Звісно, це не означає, що соціальна функція взагалі не була прита­манна державі до початку XX ст., однак для класичної ліберально-демократичної держави вона завжди розглядалась як другорядна і похідна від політичної та еко­номічної функцій. Те ж саме можна сказати і про соціальну політику, яка інколи не сприймалась визначальним чи пріоритетним напрямком діяльності держави. Важливим юридичним підтвердженням піднесення значущості соціальної функції у розвиткові сучасних держав виступає те, що сьогодні положення про соціальні зобов'язання та соціальні цілі державної діяльності закріплені у багать­ох конституціях. В окремих випадках це пряме визначення тієї чи іншої держави як соціальної (нагадаємо, що ця норма міститься в Конституціях не лише України, а й Іспанії, Італії, ФРН, Російської Федерації тощо), в інших випадках -закріплення норми про соціальні функції держави. Як приклад можна навести Конституцію Португалії, стаття 9 якої вказує, що до основних завдань держави належить сприяння підвищенню добробуту громадян та якості життя народу, за­хист соціальних прав шляхом модернізації соціальних структур. Таким чином, соціальна функція виявляється рівною за значущістю політичній функції та іншим функціям, які реалізує ця держава. Показовою є і Конституція Італії, де проблемі регулювання соціальних відносин присвячена глава друга частини пер­шої, яка йде одразу ж за главою, що присвячена суспільним відносинам і передує главам, присвяченим економічним та політичним відносинам. Водночас практич­но у всіх без винятку сучасних державах існує чимало програм соціального роз­витку та соціального забезпечення, які покликані сприяти реалізації соціальної функції держави.

Нормативно-правовою основою реалізації соціальної функції Української держави виступає система соціального законодавства, яка врегульовує суспільні відносини з питань: організації соціального захисту та його управління, забезпе­чення повної реалізації соціальних прав громадян, використання ефективних видів та форм соціального захисту, особливостей застосування соціального захи­сту окремих категорій населення, державного нагляду і контролю за дотриманням соціального законодавства, забезпечення судового захисту соціальних прав гро­мадян. При цьому загальними нормативно-правовими засадами реалізації соціальної функції Української держави, як це випливає з норм Конституції Ук­раїни, повинні бути: 1) забезпечення реалізації соціальних прав населення України на основі зміцнення і розвитку соціальної, демократичної, правової держа­ви, соціальної спрямованості розвитку економіки; 2) визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недо­торканності і безпеки; 3) утвердження і забезпечення соціальних прав і свобод людини як головного обов'язку держави; 4) забезпечення рівня життя, не нижчо­го від прожиткового мінімуму, встановленого законом; 5) забезпечення рівних прав на соціальний захист, рівних конституційних прав і свобод та рівності перед законом; 6) недопущення звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів; 7) неприпустимість позбавлення соціальних прав, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 8) судовий захист соціальних прав та інте­ресів. Водночас на державу в процесі реалізації соціальної функції покладається зобов'язання забезпечувати рівність соціальних прав усіх громадян України неза­лежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

В Україні проблема нормативно-правового забезпечення реалізації соціальної функції Української держави досі не знайшла свого адекватного вирішення. Дійсно, проблема, яка чітко проглядається в сучасній Україні в частині реалізації соціальної функції держави, пов'язана не тільки з тим, що відсутня цілісна зако­нодавча база, а й з тим, що навіть чинне законодавство не дає надійних правових гарантій забезпечення соціальних прав людини та реалізації соціальних зо­бов'язань держави. В цьому контексті актуальним завданням є вдосконалення си­стеми соціального захисту громадян України, головною метою якого є насампе­ред розв'язання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг, набли­ження їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг.