кандидат юридичних наук, викладач кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ

Україна сьогодні переживає складний і відповідальний період своєї історії як незалежна, демократична держава, в якій відбувається процес переосмислення та утвердження провідних принципів справедливості й відповідальності, які в сучасних умовах виступають визначальними чинниками демократизації та стабілізації суспільного розвитку.

Інститут відповідальності займає центральне місце в системі взаємин держави і громадянина. Він спрямований на вироблення теоретичної моделі відновлення режиму справедливості та її практичної реалізації. В умовах інтенсифікації розбудови української державності, проведення комплексу реформ взаємозв’язок справедливості й відповідальності потребує адекватного наукового переосмислення в контексті поточних змін умов розвитку суспільства та держави.

З огляду на відповідність інституту справедливості й відповідальності в умовах становлення демократичного суспільства людина й держава повинні мати рівні права і нести рівну відповідальність один перед одним. Становлення демократичної, правової держави змінює основні підходи у взаєминах людини і держави, у яких пріоритет належить саме людині. Невідповідність відповідальності й справедливості, порушення їх взаємності є передумовою поширення соціальної несправедливості, що збільшує ризик виникнення та загострення соціальних конфліктів.

Враховуючи вищевказане, питання взаємозв’язку відповідальності й справедливості набуває стратегічного значення на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

В юридичній літературі по

Існують значні наукові доробки вітчизняних вчених-юристів з питань відповідальності, таких як: С. В. Бобровник, B. C. Венедіктов, В. Н. Вітрук, С. Д. Гусарєв, С. Д. Дубенко, A. П. Заєць, М. С. Кельман, Р. А. Калюжний, М. І. Козюбра, A. M. Колодій, В. В. Копєйчиков, B. В. Лемак, В. Ф. Погорілко, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун та ін.

Велика роль у дослідженні справедливості належить зарубіжним вченим, представникам сучасної зарубіжної філософії політики та права – Р. Нозік, Ф. Гаєк, Р. Дарендорф, Г.Л. Х.Харт, О. Хьофе, Д. Ролз та ін.

Проблеми справедливості, спрямовані на демократизацію українського суспільства, роз-робляли вітчизняні вчені: В.С. Пазенок, В.А. Бачинін, Ю.В. Тихонравов, Л.В. Кравченко, П.М. Рабинович, В.М. Селиванов, О.В. Скрипнюк, І. Строков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та ін.

Отже, можна зробити висновок, що існує добротне підґрунтя для подальшого наукового дослідження проблеми взаємозв’язку справедливості й відповідальності. Сучасні умови розвитку взаємин особи і держави актуалізують необхідність цілісного дослідження концептуальних засад інституту відповідальності як необхідної умови забезпечення соціальної справедливості та законності. У даній статті автор намагається розглянути особливості утвердження справедливості як принципу юридичної відповідальності.

Значення дослідження принципів справедливості в контексті юридичної відповідальності визначено багатьма причинами, але особливо тим, що юридична відповідальність може бути несправедливою. Як відомо, юридична відповідальність виступає мірою державного примусу, а це завжди пов’язано з інтересами людини, захистом їх прав і свобод, забезпеченням принципів справедливості у вирішенні будь-яких питань.

В історії розвитку людської цивілізації поняття справедливості мало різне змістовне навантаження: етичне, соціальне, політичне, юридичне, зокрема використовувалося для закріплення ідеологічного, морального, юридичного ставлення людини до дійсності і слугувало ідеологічним чинником для визначення соціально-політичних пріоритетів розвитку суспільства та держави.

Нині виникає потреба у новому підході до тлумачення соціальної справедливості у зв'язку із демократизацією суспільства, становленням ринкової економіки та розбудови демократичної, соціальної, правової держави. Перехід до ринку відкриває перед людьми нові перспективи у визначенні змісту соціальної справедливості та шляхів її досягнення.

Сьогодні для нашої держави більш актуалізується соціальна справедливість як юридична категорія, що відповідає новій соціально-політичній орієнтації нашої держави як правової; глибинним економічним та соціально-політичним перетворенням, що відбуваються в нашій країні. У зв'язку з цим виникає нова тенденція в поглядах на зміст, сутність категорії соціальної справедливості, на її роль у житті сучасного суспільства, її творчий потенціал у вирішенні складних соціально-економічних проблем соціального захисту населення та розбудови демократичної соціальної держави.

Категорія справедливості в юридичній науці визначається як принцип права, принцип юридичної відповідальності, соціально-політичний та моральний ідеал, оцінка відносин люд-ських інтересів, розподіл прав і обов’язків між членами суспільства. Таким чином, йдеться про визначальну роль природного права, що виступає абсолютним критерієм сумірності, відповід-ності, пропорції, міри діяння і віддяки тощо. Повага до людини, захист прав і свобод людини і громадянина, громадянських і соціальних прав – такі сучасні засоби, що спрямовані на захист гідності людини.

Найбільш поширеними принципами, що розкривають зміст справедливості, є наступні: “всім порівну”; “кожному за працею”; “кожному відповідно до заслуг”; “кожному за потребами”; “кожному за рангом”; ”кожному те, що передбачає закон”, “кожному – своє місце” тощо. Відповідно до цих принципів та їх комбінацій розрізняються і концепції соціальної справедливості: ліберальні, консервативні, неоліберальні, неоконсервативні, егалітарні, меритократичні, соціалістичні, комуністичні.

Яка ж концепція соціальної справедливості потрібна нашому суспільству на перехідному етапі його розвитку?

Соціальна справедливість в українському суспільстві, поряд із традиційною функцією розподілу матеріальних благ, наповнюється новим ідеологічним та нормативно-ціннісним змістом, що тісно пов’язаний із свободою людини, правом, правами людини, порядком, стабільністю, соціальним престижем, питаннями освіти, захисту конституційних та соціально-економічних прав, почуттям власної гідності людини та ін. Ці зрушення означають розширення сфери дії критерію соціальної справедливості і тісно пов’язані з демократичними перетвореннями, поглибленням ринкової та державно-правової реформи. Вони впливають на збагачення змісту соціальної справедливості й розширення сфери її дії. Тому і справедливість розглядається уже “не просто як принцип, а й імператив, не тільки ідеал, а й спонукання до його наближення, і вона, справедливість, утверджується як реальний феномен через рух, через неуникненний вибір, між вчинком і вчинком, між метою (яка ще вчора була чи видавалася справедливою) і метою, між інтересом та інтересами, між нею як цінністю і тією ціною, яку за неї доводиться платити”(1, с. 168).

Сьогодні завдання полягає в тому, щоб переорієнтувати зміст соціальної справедливості на пріоритет прав людини, збереження гідності останньої шляхом задоволення не тільки конституційних, а й соціально-економічних прав. Зміст соціальної справедливості необхідно безпосередньо узгоджувати із природнім правом, забезпеченням основних прав людини. Це надає гуманістичного змісту соціальній справедливості, відповідає сучасним цивілізаційним, загальнолюдським цінностям, орієнтує на повагу до людини, її гідності, а не на підхід до громадянина як середньостатистичного споживача, що обмежується тільки певними кількісними соціально-економічними показниками: “прожитковим мінімумом”, “споживчою корзиною” тощо, дарованою “державою-благодійником.” Тільки від такої людини можна очікувати гідного ставлення до держави: добровільно дотримуватися законів, сплачувати податки та ін.

У теперішній час в українському суспільстві збільшується увага до проблеми соціальної рівності (рівні можливості й рівні права), подолання прірви між бідними і багатими, відбувається зміна орієнтації на права людини, міжнародно-правові цінності. Це свідчить про те, що не можна вичерпати зміст категорії «соціальна справедливість» тільки моральними характери-стиками. Вона має оцінюватися також у юридичних термінах, які розкривають її нормативний зміст, хоча провідними ознаками соціальної справедливості залишаються домірність та відповідність. Саме ці складові наповнюють соціальну справедливість змістовними характеристиками і визначають її юридичну спрямованість. На перший план виходить потреба у юридичному регулюванні суспільних процесів, законодавчому забезпеченні розподільчих відносин.

Розуміння права як загального масштабу і рівної міри свободи людей включає в себе відповідне усвідомлення справедливості А це вже – сфера проблеми співвідношення права і закону. Тому завжди, здавалося б, доречне питання про справедливість і несправедливість закону є по суті питанням про правовий або не правовий характер закону, його відповідності або невідповідності праву. Сама постановка такого питання здається парадоксальною стосовно права. Адже воно і є носієм справедливості в соціальній сфері. Справедливість тому й відповідає своєму змісту, оскільки виражає загальнозначиму правильність, загальну правомірність, сутність правового принципу загальної рівності і свободи. Якогось іншого принципу, окрім правового, справедливість не має. Заперечення або ігнорування цього неминуче призведе до не правового начала – вимоги зрівнялівки або якихось привілеїв, переважного задоволення інтересів певної соціальної групи чи окремих людей. Як ідейна основа вчинків людини соціальна справедливість проникає в зміст правових норм і стає критерієм оцінки поведінки людей, тому що право втрачає своє моральне значення, якщо воно не забезпечує справедливості. Водночас, справедливість позбавляється реальної сили, якщо вона не забезпечена правом. Таким чином, соціальна справедливість, з одного боку, визначає право, його зміст, наповнює собою його принципи про належне та можливе, винагороду та покарання, виступає своєрідним критерієм права, а з іншого, право втілює соціальну справедливість і забезпечує проведення її в життя.

Відповідальність є одним із важливих соціальних і юридичних інститутів сучасного цивілізованого суспільства. У сучасній науці донині немає достатньо розробленої теорії відповідальності. “Проблема відповідальності, – зауважує С.Н. Братусь, – є однією з найбільш складних проблем як загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук” [2, с. 9].

Сьогодні в юридичній науковій літературі серед вчених відсутня єдина думка з приводу кількісної і якісної характеристики юридичної відповідальності. Приміром, такий важливий принцип, як повага до прав людини, навіть ніде не згадується. Проте його важливість диктується потребами у розбудові правової держави, громадянського суспільства, вихованні політичної і правової культури працівників органів внутрішніх справ. Для них уважне ставлення до громадян складає частину їх професійної діяльності. І не тільки в Україні, а взагалі в діяльності правоохоронних органів будь-яких демократичних держав. Так, національні кодекси професійної етики, як правило, проголошують як етичний принцип діяльності правоохоронних органів повагу до будь-якого громадянина незалежно від походження, національності, його статусу, релігійних чи світоглядних переконань [3].