Особлива участь у позитивному здійсненні справедливості юридичної відповідальності повинні брати органи внутрішніх справ. Основними напрямками їх діяльності є пояснення населенню в цілому і окремим громадянам сутності юридичних обов’язків і невідворотності появи несприятливих наслідків за їх невиконання; контроль і нагляд за дотриманням юридичних обов’язків; вплив своєю практичною діяльністю на суспільну та індивідуальну свідомість громадян з метою переконання їх у доцільності певним чином здійснювати правові приписи. Наприклад, працівники органів внутрішніх справ мають проводити з громадянами роз’яснювальну роботу щодо ефективності правослухняної поведінки, положень окремих нормативних актів, принципах законного самозахисту, характеру встановленої за правопорушення відповідальності та ін. Це означає, що органи внутрішніх справ повинні брати активну участь в реалізації справедливості юридичної позитивної відповідальності.

Справедливість позитивної юридичної відповідальності є показником свідомої діяльності людини і громадянина. Йдеться про позитивну оцінку поведінки громадян щодо добровільного, свідомого виконання ними юридичних обов’язків. Така поведінка, по-перше, розкриває здібності людини і громадянина; по-друге, формує моральні якості; по-третє, впливає на підвищення рівня законності і стабільності суспільного розвитку. Держава, в свою чергу, повинна стимулювати добросовісне виконання юридичних обов’язків суб’єктами права за допомогою заохочувальних санкцій. Саме заохочувальні санкції виражають схвалення ретельного виконання норм і покликані стимулювати правомірну поведінку, а також орієнтувати індивіда на виконання службового обов’язку. Так, вони простежуються у Трудовому законодавстві, зокре-ма як винагорода за результати річної роботи, за успіхи роботи взагалі та ін.

Таким чином, справедливість юридичної відповідальності проявляється через низку можливостей, що відносяться до конституційних особистих свобод, зокрема: “а) від зобов’язань виконувати явно злочинний наказ чи розпорядження; б) не бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; в) не бути підданим кримінальному покаранню, доки вина не буде доведена в установленому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду” [9, с. 235]. Крім того, справедливість юридичної відповідальності передбачає відсутність зворотної сили дії законів, що посилюють відповідальність (ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення) сумірність покарання здійсненому проступку, а також відповідність призначеного покарання особі правопорушника; можливість повного чи часткового відшкодування збитків потерпілому; відповідність справедливості юридичної відповідальності моральним уявленням громадян та ін.

Враховуючи вищевикладене, можна дійти наступного висновку: якщо справедливість ретроспективної юридичної відповідальності пов’язана із категорією відплати, то справедливість позитивної юридичної відповідальності – з поняттями заохочення і винагороди. Це не означає, що зазначені категорії потрібно протиставляти, а навпаки. Ці два аспекти повинні взаємодіяти, тому що вони відіграють важливу роль у становленні правової держави, зміцненні порядку і стабільності в суспільстві. Саме тому правова політика української держави повинна спиратися на справедливість юридичної відповідальності. І у першу чергу вона повинна бути спрямована на вдосконалення вітчизняного законодавства щодо закріплення цього принципу. Недооцінка ролі і значення справедливості юридичної відповідальності в українській правовій системі негативно позначається на здійсненні правопорядку, законності і правосуддя в країні. Юридична справедливість буде ефективна лише у тому випадку, якщо принципи справедливості та відповідальності будуть використовуватися в системі, тобто разом з іншими принципами відповідальності. Ігнорування такого підходу може спричинити порушення прав і свобод людини і громадянина.

Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. – К.: Молодь, 1989

Братусь С.Н. Коррупционное преступление // Законность. – 2000. – № 6. – С. 72-76.

Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю. Деонтологія. – К., 2005.

Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983.

Гусев А.Д. О правах человека и гражданина // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 4. – С. 36-41.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: зб. нормат. актів / упоряд: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К., 2004.

Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Юридична відповідальність // Загальна теорія держави та права: Підруч. – Львів: Новий світ, 2003.

Липинский Д.А. Соотношение функций права и функций юридической ответственности // Правоведение. – 2004. - № 3. . – С. 29-33.

Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні. – К.: Алеута КНТ, Центр навчальної літератури, 2008.

Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., зі змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. – К.: Юридична практика, 2006.