Після внесення відповідних поправок з врахуванням виявлених відмінностей визначається вартість ділянки, що оцінюється. Для цього використовується таблиця коригування, в якій враховуються усі відмінності між ділянками. Важливим є дотримання послідовності внесення коригувань. Коригування здійснюється від тих ділянок, які беруться для порівняння до ділянки, яка оцінюється. Якщо якісні параметри ділянки, що оцінюється поступаються якісним параметрам ділянок, з якими її порівнюють, то її ціна має бути відповідно зменшена. За методичним підходом, що ґрунтується на зіставленні цін продажу подібних земельних ділянок ціна землі визначається таким чином:

(2.7)

де: Цзп - вартість земельної ділянки, обчислена методом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок; Ца - ціна продажу подібної ділянки; m - кількість чинників для порівняння; ДЦaj - різниця в ціні продажу подібної земельної ділянки стосовно земельної ділянки, що оцінюється, за j-м чинником порівняння.

Метод зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок є найпривабливішим, оскільки максимально враховує ситуацію на ринку. Проте його застосування є складним, що зумовлено складністю кількісного вираження коригувальних чинників. За відсутності розвиненого та прозорого ринку землі, коли доступною є вся необхідна інформація про продаж подібних земельних ділянок, використання цього методу буде неефективним та недоречним.

Витратний метод оцінки ґрунтується на урахуванні витрат на освоєння і забудову земельної ділянки. Він використовується в процесі здійснення оцінки забудованих земель або тих земель, на яких планується вести будівництво. В основу витратного методу покладено той факт, що вартість земельної ділянки формується із суми її початкової вартості та вартості витрат, здійснених на її поліпшення або спорудження об'єктів нерухомості. Цей метод застосовують в процесі оцінки тих земельних ділянок, на яких споруджено об'єкти нерухомого майна або передбачається здійснення земельного поліпшення чи забудови за умови їх ефективного використання.

Витратний метод оцінювання доцільно застосовувати у тому випадку, якщо на земельній ділянці, яку оцінюють, планується здійснення земельних поліпшень або спорудження об'єктів нерухомості. Для визначення вартості майбутніх доходів від використання земельної ділянки та витрат на її поліпшення або спорудження об'єктів нерухомості потрібно враховувати, що вони нерівномірно розподіляються у часі через інфляцію. А це потребує проведення дисконтування відповідних грошових потоків.

2.3 Державне регулювання земельних відносин та механізм формування ринку сільськогосподарських земель в Україні

Земельні відносини - це відносини між громадянами, юридичними особами, місцевими органами самоврядування та органами державної влади з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами (ділянками землі).

Земельні відносини - результат тривалого суспільного розвитку, практики використання і охорони земель, форм власності і господарювання, пріоритетних способів устрою території. Вони визначаються національними, соціальними, економічними і природними особливостями реалізації функції землі як об'єкта природи, основного засобу виробництва в сільському господарстві, природного ресурсу і об'єкта майна.

Українська влада тривалий час взагалі відмовлялася від державного регулювання земельних відносин. Останнім часом вони стали визнавати необхідність державного контролю за використанням землі.

Своєчасне і обґрунтоване втручання держави в характер землеволодіння і землекористування - неодмінна й обов'язкова умова відновлення земель, підвищення ефективності їх використання. Необхідне уточнення порядку розподілу державних сфер управління, розробки потрібних для цього критеріїв, схеми цільового витрачання коштів: земельного податку, орендної платні, зборів за операції по обороту земельних ділянок. Без вирішення питань, без державного регулювання обороту землі вирішувати проблему оздоровлення і збереження головного ресурсу України - землі неможливо. Усі методи дії на земельні відносини повинні визначатися чинним законодавством.

В умовах багатоукладної ринкової економіки державне регулювання спрямоване на захист інтересів усього суспільства і окремих громадян, охорону природи. Воно ґрунтується на визнанні рівності учасників регульованих відносин, необхідності безперешкодного здійснення судового захисту майнових і особистісних прав громадян. Відповідно зростає роль економічних регуляторів, які спонукають суб'єктів земельних відносин ухвалювати рішення, що відповідають інтересам усього суспільства, захисту природи. Стосовно земельних відносин, в яких природоохоронний чинник відіграє важливу роль, значення економічних регуляторів важко переоцінити.

Земельний податок є основним інструментом у державному економічному регулюванні ефективності використання земель. Щоб стимулююча роль цього податку розкрилася повною мірою, необхідно вирішити протиріччя, які виникли зараз у політиці оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Ця суперечність відображає відмінності в підходах до цього питання сільськогосподарських товаровиробників і земельних установ. Перші виступають за пом'якшену податкову політику, мотивуючи її кризовим станом. Інші вважають, що земля повинна раціонально використовуватися, тому податок повинен орієнтувати всіх землекористувачів на отримання максимальної віддачі від кожного гектара сільськогосподарських угідь, що, у свою чергу, дозволить підвищити ефективність аграрного сектора. До того ж земельний податок повертається в сільське господарство у формі інвестицій у поліпшення земель, у розвиток інфраструктури села тощо.

Податок на землю, кошти від оренди землі, податок на операції із земельними ділянками сьогодні мізерні. Низький розмір земельної орендної платні не стимулює ефективного використання не тільки землі, але й її надр, веде до непомірного розширення територій міст і підприємств, промислових зон, зон розробки корисних копалин. Необґрунтованість ставок податку із земель різних категорій спричиняє до їх розбазарювання, знижує податкові надходження, призводить до соціальної нерівності регіонів України.

Рентні платежі за землю можуть існувати незалежно від того, яка система прав власності прийнята. Рента як особливість земельних відносин існує об'єктивно. У ринковій економіці вона одержує певний грошовий вираз, викликаючи потребу в новій системі ціноутворення, що дає можливість визначати внесок земельного чинника у виробництво кінцевого продукту.

Загальний підхід тут повинен бути однозначним: право на земельну ділянку зберігається за організацією або людиною до тих пір, поки вони платять земельну ренту. Якщо способи використання землі знижують її рентну вартість, винуватець повинен компенсувати це відповідними штрафами, якщо підвищують - необхідна стимулююча компенсація.

Платня за землю - головний елемент управління земельними ресурсами ефективного розвитку економіки. Тому при її встановленні доцільно відмовитися від пільг, які при масовому їх застосуванні призводять до порушення основ економічного механізму регулювання земельних відносин. Набагато ефективніше частину коштів, що надходять у вигляді плати за землю, спрямовувати на дотації для проведення заходів щодо поліпшення й охорони земель, а також на соціальний захист окремих землекористувачів. Система платежів повинна орієнтувати землекористувачів на зниження земле ємності виробництва шляхом інтенсивнішого використання земель, запобігати незаконним оборотом із землею, сприяти посиленню захисту прав власників шляхом стабілізації економічних відносин у сфері землекористування, обмежувати вилучення продуктивних ділянок для несільськогосподарських потреб.

Що ж до фінансових ускладнень, то вони можуть бути подолані лише при дотриманні паритету у відносинах між сільським господарством і іншими галузями народного господарства. Підвищення активності земельного ринку можна було б досягти шляхом розвитку іпотечного кредитування. Кредит під заставу земель є стимулом підвищення ефективності господарювання.

Інша група регуляторів відноситься до стадії земельного обороту, роль якого (тобто регульованого ринку землі) у вирішенні завдання ефективного господарювання вельми істотна. Через регульований земельний ринок повинна здійснюватися передача ділянок від господарств, що не забезпечують їх ефективне використання, іншим землекористувачам, відповідальнішим і кваліфікованим, без такого обороту навряд чи можливе вирішення проблеми вдосконалення землекористування. Оборот земель, що включає операції купівлі-продажу, необхідний. Інша справа, що цей процес повинен бути регульованим. Це означає необхідність введення переважно економічних регуляторів, що забезпечують передачу нераціонально (або не за цільовим призначенням) використовуваних земель: або на добровільних засадах, або шляхом відчуження через фінансову неспроможність. Мета відчуження - продаж ділянок для погашення боргів банку-заставоутримувачу й іншим кредиторам. Такі дії здійснюються за рішенням суду.

Проблема охорони землі стає особливо актуальною в умовах економічної кризи. Другу групу об'єктів регулювання утворюють відносини з приводу захисту сільськогосподарських земель: збереження і підвищення родючості; захист від екологічного забруднення. Для реалізації цих цільових установок необхідний дієвий економічний механізм раціонального землекористування і охорони земельних ресурсів. Такий механізм повинен включати низку процедур: розробки і ухвалення науково обґрунтованих нормативів землекористування; розробки і ухвалення критеріїв, що характеризують економічну зацікавленість землекористувачів у дотриманні науково обґрунтованих нормативів землеробства; розробки і реалізації заходів щодо попередження негативних процесів, визначення джерел фінансування; моніторингу дотримання науково обґрунтованих нормативів землекористування як на державному і регіональному рівнях, так і всіх землекористувачів; корегування нормативів і економічних критеріїв; корегування діяльності державних органів, що регулюють землекористування.

Одночасно з розробкою і затвердженням цільових нормативів необхідно формувати перелік державних програм, спрямованих на досягнення цих нормативів, обсягів і джерел фінансування. Цільові нормативи охорони землі повинні затверджуватися Верховною Радою безпосередньо в законодавчих актах, що регулюють сільське господарство. Як нормативи можуть слугувати, зокрема, критичні значення показника змісту гумусу в ґрунтах різних типів.

Економічний механізм охорони землі повинен також включати процедури розробки і ухвалення економіко-екологічних критеріїв, що характеризують економічну зацікавленість землекористувачів у дотриманні науково обґрунтованих нормативів землеробства.

Як критерії можуть слугувати граничні (мінімальні) значення економічних показників, які прямо або побічно впливають на розмір прибутку землекористувачів і на їх зацікавленість у виконанні ґрунтоохороних заходів. Такі критерії мають бути підставою для фінансових органів, що розподіляють кошти між програмами та регіонами і контролюють їх цільове використання.

Обов'язковий елемент нормально функціонуючого економічного механізму - процедура корекції нормативів, економіко-екологічних критеріїв, структури ґрунтоохороних програм. Вона проводиться шляхом зіставлення цільових нормативів і фактичної динаміки екологічних і економічних показників, виявлення причин відхилення і розробки рекомендацій з корекції як загальних нормативів, так і деталізованих нормативів і економіко-екологічних критеріїв.