В період первіснообщинного ладу щільність заселення території сьогочасної України не була високою, а отже земля не мала великої вартості. Тоді основну цінність становив господарський реманент, жива птиця та худоба, а також освоєна земля, вирішення загальних потреб господарювання та захисту дворища могли об'єднуватись у громади, а громади - в окремі населені пункти (села, міста). Такий принцип об'єднання дворищ та громад сприяв виникненню фонду земель загального користування, яким спільно розпоряджалися жителі дворищ, громад, сіл, городів.

За останні 120 років Україна пережила чотири земельні реформи, які суттєво міняли зміст та форми кадастру. Перші дві реформи здійснювались, коли Україна входила до складу Російської імперії, третя - була в складі імперії, яка називалася СРСР, четверта здійснюється тепер, при набутті статусу незалежної держави.

Таким чином, розвиток кадастру в Україні можна характеризувати чотирма основними етапами, перший - маси Київської Русі; другий - часи гетьманщини; третій - період російського поневолення в царській імперії; четвертий - період Імперії СРСР.

Як відомо, імперія зразку 1917 року ліквідувала приватну власність на землю та засоби виробництва, шляхом націоналізації землі, фабрик І заводів. Вона завершилась повною ліквідацією як дрібних, так і міцних по своїй основі селянських господарств І створенням великих колективних, і державних сільськогосподарських та промислових підприємств. Як показала практика, економіка країн, які будували соціалістичне суспільство на засадах державної та колективної власності, потерпіла крах. Ось чому відновлення приватної власності на землю та Інші засоби виробництва викликане необхідністю піднести духовний та соціально-економічний рівень населення України, сприяти відновленню почуття власника і господаря, створенню нових виробничих структур: фермерських господарств, асоціацій, акціонерних підприємств, компаній, тощо з принципово новими виробничими відносинами.

Слід зауважити, що всі кадастри, створювані з 1917 року, ґрунтувались на єдиних для всього СРСР правилах та вимогах і представляли собою інструмент централізованого господарсько-економічного управління різними регіонами й Імперією загалом.

У 1954 р. прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР "Про єдиний державний земельний облік", в якій передбачалось складати сільськогосподарські карти для планування і обліку земель. З 1962 року в склад кадастру включена економічна оцінка земель. Важливе місце в системі кадастру було відведено планово-картографічному матеріалу. Створювалися земельно-кадастрові карти районів, на яких відображатись границі адміністративного району, межі колгоспів та радгоспів тощо. На земельно-кадастровій карті показували основні елементи проектів внутрішньогосподарського землеустрою колгоспів і радгоспів, угіддя і їхні підвиди, а також якість ґрунтів, гідрографію, дорожню мережу, населені пункти. Масштаб земельно-кадастрових карт - 1:5000; 1:10 000; 1:25000. Крім карт землекористувань, у склад земельного кадастру входили карти оцінки земель, які охоплювали окремі господарства, адміністративний район, область. Як правило, для складання кадастрових планів і карт використовуються топографічні плани і карти, а в разі їх відсутності - матеріали аеро- і космічного знімання [8].

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Мета ведення Державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:

- регулюванні земельних відносин;

- управлінні земельними ресурсами; - раціонального використання та охорони земель; - здійсненні землеустрою; - проведенні оцінки землі; - формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів - інших природних ресурсів; - справлянні плати за землю.

Принципи Державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:

-обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;

- єдності методології ведення Державного земельного кадастру;

- об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі;

- внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;

- відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;

- безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються;

- документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Загальні засади ведення Державного земельного кадастру

1. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:

- створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону;

- внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру;

- внесення змін до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру;

- оброблення та систематизації відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.

2. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Органи ведення державного земельного кадастру.

Система органів Державного земельного кадастру

1. Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

2. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

3. Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі.

Об'єктами Державного земельного кадастру є:

- землі в межах державного кордону України; - землі в межах території адміністративно-територіальних - одиниць; - обмеження у використанні земель; - земельна ділянка.

Відомості про земельні ділянки

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки:

- кадастровий номер;

- місце розташування;

- опис меж;

- площа;

- міри ліній по периметру;

- координати поворотних точок меж;

- дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної - геодезичної мережі;

- дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;

- відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;

- цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

- склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв;

- відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;

- відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється - дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

- нормативна грошова оцінка; - інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Кадастровий номер земельної ділянки

1. Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

2. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

3. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

4. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України.

Поземельна книга

Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку:

а) кадастровий номер;

б) площа;

в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця);

г) склад угідь;

ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

д) нормативна грошова оцінка;

е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки;

є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

ж) кадастровий план земельної ділянки;

з) дата державної реєстрації земельної ділянки;

и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей;

і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

ї) дані про бонітування ґрунтів [9].

Висновок

В результаті виконаних досліджень встановлено:

* кадастр слід розглядати як державну інформаційно-реєстраційну систему геопросторового положення кадастрових об'єктів, їх кількісної та якісної оцінки і правового статусу:

* кадастр - галузь науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування та збереження кадастрових об'єктів, інформацію щодо них та їхній реєстр.

Найвагомішими документами, з погляду впливу їх на розуміння проблеми кадастру, є Земельний, Лісовий та Водний кодекси України, закони України: “Про регулювання містобудівної діяльності”, “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, “Про природно-заповідний фонд України”, Положення про регіональні кадастри природних ресурсів, затверджене постановою Кабміну України [10].

Національна кадастрова система формувалася в основному при радянській владі. Але з часу набуття незалежності, Україна змінила вектор розвитку та еволюції на Захід, тому сьогодні наші фахівці беруть приклад з кадастрових систем Європи.

При порівнянні України та, наприклад, Німеччини, можна відзначити таку спільну рису як Поземельна книга, яка в обох країнах слугує для: визначення та встановлення прав на окремі земельні ділянки; надання встановлених законом гарантій прав власності; реєстрації земельних ділянок. Є багато інших спільних рис, існування яких обумовлено історією (довгий та тісний контакт із Австро-Угорською імперією.

Організація та ведення земельного кадастру здійснюються в різних федеральних землях Німеччини по-різному. Наприклад, у федеральній землі Гессен земельні справи веде Міністерство економіки, транспорту та розвитку території у м Вісбаден. У федеральній землі Саксонія питання земельного кадастру знаходяться у віданні Міністерства внутрішніх справ і Земельного геодезичного управління.