Напад на об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпеч­ні матеріали, речовини, предмети, з метою захоплення, пошкодження або зни­щення цих об’єктів -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1.  Це злочин терористичної спрямованості, його суспільна небезпечність полягає в тому, що сам факт нападу на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, порушує нормальне (безпечне) їх функціонування, створює загрозу аварій, катастроф, надзвичайних ситуацій, загибелі людей та спричинення шко­ди їх здоров’ю, а також довкіллю, матеріальним і культурним цінностям, викрадення та використання в злочинних цілях небезпечних предметів. У зв’язку з цим як акт ядерно­го тероризму розцінюються «будь-які навмисні дії окремої особи або групи осіб щодо ядерної установки, ядерного матеріалу, інших джерел іонізуючого випромінювання при їх використанні, зберіганні або транспортуванні та радіоактивних відходів при пово­дженні з ними, які прямо чи опосередковано можуть створити загрозу для здоров’я та безпеки персоналу, населення та довкілля внаслідок негативного впливу іонізуючого випромінювання або викиду радіоактивних речовин» (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 19 жовтня 2000р. № 2064-Ш).
2.  Предметом злочину є об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, викорис­товуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухоне­безпечні матеріали, речовини, предмети. Останні через свої фізико-хімічні властивос­ті становлять підвищену небезпеку для оточення, тобто загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям. Саме ці предмети роблять об’єкти, на яких вони знаходяться, об’єктами підвищеної небезпеки. Про поняття цих об’єктів, правові, економічні, соціальні та організаційні основи пов’язаної з ними ді­яльності див. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р.
3.  Із метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків об’єкти підвищеної небезпеки декларуються (ст. 19 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-ІІІ, наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про за­твердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об ’єктів від 18 грудня 2000 р. № 388).
4.  Поняття предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, визна­чені в нормативно-правових актах.
5.  Радіоактивні матеріали - це джерела іонізуючого випромінювання, ядерні ма­теріали та радіоактивні відходи (абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.).

Радіоактивні матеріали - будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки (абз. 14 ст. 1 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 р. та п. 9 ППВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002р. № 3).

Поняття радіоактивних матеріалів конкретизовано в диспозиції ст. 265 КК. До них законодавець відносить джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини та ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді.

1.  Джерело іонізуючого випромінювання - фізичний об’єкт, крім ядерних устано­вок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання (абз. 4 ст. 1 Закону Укра­їни «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.).
2.  Радіоактивна речовина - речовина, яка створює або в певних умовах здатна створювати іонізуюче випромінювання (абз. 15 п. 2 Інструкції щодо проведення ра­діаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України, затвердженої наказом Мініс­терства екології та природних ресурсів від 15 травня 2000 р. № 27).
3.  Ядерний матеріал - будь-який вихідний або спеціальний розщеплювальний матеріал. Вихідний матеріал - уран, який містить ізотопи у тому співвідношенні, в якому вони є у природному урані; уран, збіднений на ізотопи 235; торій; будь-яка із зазначених речовин у формі металу, сплаву, хімічної сполуки або концентрату; будь- який інший матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин у концентра­ції, встановленій нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Спеціальний розщеплювальний матеріал - плутоній-239; уран-233; уран, збагаче­ний ізотопами 235 і 233; будь-який матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин.

Ядерний матеріал - ядерне паливо, за винятком природного урану і збідненого урану, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з яким-небудь іншим матеріалом, та радіоактивні продукти і відходи, за винятком невеликої кількос­ті радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що встанов­люються нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальні межі, встановлені Радою керуючих Міжнародного агентства з атомної енергії (ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.).

1.  Поняттям «радіоактивні матеріали» охоплюються і радіоактивні відходи - ма­теріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднен­ня яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається (ст. 1 Закону України «Про поводжен­ня з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р.).
2.  Хімічні речовини, що становлять підвищену небезпеку для оточення, - це хі­мічні речовини, безпосередня чи опосередкована дія яких може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю (наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства аграрної політи­ки України, Міністерства економіки України і Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 березня 2001 р. № 173/82/64/122).
3.  Біологічні речовини, матеріали, що становлять підвищену небезпеку для оточен­ня, - це «біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, біотехно- логічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо)» (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. № 2245-ІІІ).
4.  Вибухонебезпечними вважаються матеріали (речовини) - хімічні сполуки або суміші речовин, здатні до вибуху (швидкого самопоширюваного перетворення з ви­діленням великої кількості тепла та утворенням газів) (ст. 1 Гірничого закону Украї­ни від 6 жовтня 1999р.; п. 13.1 наказу МВС «Про затвердження Інструкції про по­рядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибу­хових матеріалів» від 21 серпня 1998р. № 622).
5.  Об’єктивна сторона злочину полягає у нападі на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Про поняття нападу див. коментар до ст. 257 КК.
6.  Злочин з формальним складом є закінченим з моменту нападу на об’ єкт, на якому виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, незалежно від того, чи вдалося винному його захопити, пошкодити чи знищити.
7.  Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’яз­ковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є спеціальна мета - захоплення, по­шкодження або знищення об’єктів, на яких виготовляються, зберігаються, викорис­товуються або якими транспортуються предмети, що становлять підвищену небез­пеку для оточення.
8.  Під захопленням цих об’єктів необхідно розуміти зайняття всієї або частини території вказаних об’єктів.
9.  Поняття пошкодження та знищення об’єктів аналогічні відповідним поняттям пошкодження та знищення майна (див. коментар до ст. 194 КК).
10.  Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, з метою терористичного акту утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 261 і 258 КК.
11.  Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.