1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керів­ництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого части­ною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

1.  Стаття 255 КК спрямована на посилення боротьби з організованою злочинністю. Остання створює небезпеку нормальній життєдіяльності суспільства, суспільній ста­більності, дестабілізації економічної та соціально-політичної сфер життя, порушує нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів, підриває і гальмує прогресивний процес розвитку суспільства, перешкоджає проведенню соціально-еко­номічної та правової політики, обплутує і закабаляє людей, породжує обстановку незахищеності, створює системну корупцію в органах влади тощо.
2.  Злочинні організації за своєю природою застосовують або можуть застосовува­ти погрози або насильство, завжди готові через своїх членів або інших озброєних злочинців скористатися зброєю і, отже, залякують людей, викликають почуття неза­хищеності, породжують у населення обґрунтовану тривогу за збереженість життя, здоров’я, власності тощо. До того ж зіткнення між злочинними організаціями небез­печні для сторонніх.
3.  Злочинна організація - це організована група особливого роду, найбільш небез­печна форма співучасті. Саме створення злочинної організації, навіть якщо вона не встигла вчинити жодного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, серйозно порушує громадську безпеку і є значною небезпекою для суспільства.
4.  Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК) - це внутрішньо й зовнішньо стійке ієрар­хічне об’єднання трьох і більше осіб або двох і більше організованих груп (структур­них частин), метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (абз. 1 п. 10 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочин­ними об’єднаннями» від 23 грудня 2005р. № 13).
5.  Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протиді­яти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохо­ронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об’єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване під­порядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв’язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.

Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у зло­чинну організацію (п. 11 зазначеної ППВСУ).

1.  Структура злочинного об’єднання - це його внутрішня побудова, яка визнача­ється відповідною конфігурацією і змістом стійких зв’язків учасників об’єднання та забезпечує психологічну єдність і стабільність останнього.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників остан­ньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об’єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (п. 12 зазначеної ППВСУ).

1.  Метою ст. 255 КК є адекватне реагування на небезпеку з боку злочинних орга­нізацій незалежно від їх спрямування вже на початкових етапах, тобто при їх ство­ренні. Створення злочинної організації по суті є закінченим готуванням до злочину, який збираються вчинити її учасники (див. коментар до ст. 14 КК). Але, ураховуючи особливу небезпечність злочинних організацій, законодавець передбачив, що саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких або особли­во тяжких злочинів вважається вже закінченим злочином. Створення злочинної орга­нізації завжди передує вчиненню її членами інших злочинів.
2.  Об’єктивна сторона злочину полягає в таких формах: 1) створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину; 2) керівництво такою організацією; 3) участь у ній; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;

1. організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організова­них груп для розроблення плану й умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організа­цій або організованих груп; 6) керівництво цією зустріччю (сходкою); 7) сприяння такій зустрічі (сходці).

1.  Створення злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об’ єднання для заняття злочинною ді­яльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукання співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої організації є утворення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв’язку між діями всіх учасників останньо­го, упорядкування взаємодії його структурних частин (п. 4 зазначеної ППВСУ).
2.  Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після до­сягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого зло­

чину, але до його закінчення об’ єднання набуло всіх обов’ язкових ознак такої органі­зації. При цьому не має значення, передувала набуттю об’ єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначена організація була одразу створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою (абзаци 2 і 3 п. 10 зазначеної ППВСУ).

1.  У випадках, коли винному не вдалося створити злочинну організацію, його дії необхідно розглядати як готування до створення злочинної організації або замах на її створення і відповідно кваліфікувати за статтями 14 або 15 і ст. 255 (див. коментар до статей 14, 15 і 16 КК).
2.  Злочинна організація створюється для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (див. коментар до частин 4 і 5 ст. 12 КК). Це може бути як конкретно (точ­но) визначений злочин, так і конкретно (точно) не визначений тяжкий або особливо тяжкий злочин. Створення групи для вчинення злочину невеликої тяжкості або серед­ньої тяжкості (див. коментар до частин 2 і 3 ст. 12 КК), а також керівництво такою групою, або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою групою, не тягне за собою відповідальності за ст. 255 КК.
3.  Керування злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спря­мованих на управління їх функціонуванням як стійких об’єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведін­ки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов’язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; удосконалення структури об’ єднання) та здійснення ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об’єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників зло­чинного об’єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки (п. 5 зазначеної ППВСУ).

1.  Забезпечення фінансування злочинної діяльності чи злочинної організації може полягати і в організації постачання їй коштів іншими особами, і в безпосередньому його здійсненні. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись на фінансування ви­трат, пов’язаних як із функціонуванням організованої групи чи злочинної організації (придбання автотехнічних засобів, зброї чи іншого майна, оренда приміщення, ви­плата коштів членам цих об’єднань за виконання відповідних функцій, а також вина­городи виконавцям та іншим співучасникам злочинів, підкуп представників влади, здійснення розвідувальних заходів, вкладення коштів у незаконну підприємницьку діяльність тощо), так і зі вчиненням конкретного злочину (абз. 1 п. 6 зазначеної ППВСУ).
2.  Організація приховування злочинної діяльності або злочинної організації може полягати у координації дій щодо: легалізації (відмивання) доходів, одержаних зазна­ченим об’ єднанням злочинним шляхом; підкупу осіб, уповноважених на виконання функцій держави; створення умов для проникнення учасників цих об’ єднань до ор­ганів влади з метою забезпечити безпеку злочинної діяльності та виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; маскування слідів злочину; фізичного знищення потерпілих чи свідків, а та­кож тих співучасників, які могли б виступити як свідки. Таке приховування є специ­фічною формою пособницької діяльності.

У разі, коли приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, убивство, знищення чи пошко­дження майна, давання хабара, легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії необхідно додатково кваліфі­кувати ще й як організацію відповідного злочину (п. 7 зазначеної ППВСУ).