- фінансування фермерських господарств відповідно до державних програм підтримки сільськогосподарських товаровиробників;

- здешевлення банківських кредитів шляхом часткової компенсації відсоткової ставки позичальника;

- підтримка нових фермерських господарств;

- підтримка кредитних спілок та кооперації на селі.

У ході дослідження були визначені наступні альтернативи вибору державної аграрної політики України з метою підвищення ефективності аграрного сектора на сучасному етапі: збільшення видатків Державного бюджету України на підтримку агропромислового комплексу, вдосконалення механізму надання державної підтримки аграрному сектору; продовження дії спеціальних режимів оподаткування в аграрному секторі, зниження рівня податкового навантаження, здійснення заходів щодо забезпечення розвитку інфраструктури аграрного ринку, диверсифікації каналів реалізації продукції, забезпечення якості та безпеки продовольства, регулювання попиту і пропозиції основних товарних груп продовольства, захист ринку від імпортних товарів низької якості, захист внутрішнього ринку шляхом обмеження імпорту сільськогосподарської продукції.

Для посилення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора економіки в умовах глобалізаційних трансформацій зусилля компетентних органів державного управління повинні бути спрямовані на впровадження нових стандартів агропродовольчої продукції, посилення вимог до її якості; врегулювання земельних відносин і раціоналізацію землекористування, формування ринку земель сільськогосподарського призначення, здійснення заходів щодо збільшення ємності ринку продукції сільського господарства та продуктів його переробки з урахуванням потреб населення, його купівельної спроможності і максимальних можливостей експорту, підвищення ролі аграрної науки і освіти, вдосконалення системи управління в аграрному секторі.

Це в свою чергу потребують чіткого розмежування функцій і повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері розвитку сільських територій, удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних і місцевих органів виконавчої влади, зокрема, пов'язаних з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій, формування ефективної системи забезпечення галузі кадрами в ході підготовки фахівців за цільовими направленнями та залучення молодих фахівців для роботи на селі.

Державна аграрна політика України на довгострокову перспективу повинна забезпечити досягнення таких основних результатів:

1) створити умови для конкуренції в аграрній економіці шляхом моніторингу процесів концентрації, використання антимонопольного законодавства та інших механізмів, забезпечення прозорості ринкових процедур, включаючи контрактні відносини;

2) розробити політику і програми, які сприяли б підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарських товарів, зниження торгових бар'єрів, відкриттю нових ринків, підвищенню можливостей сільськогосподарських виробників у сфері виробництва високорентабельних видів продукції;

3) враховувати сучасні наукові досягнення при розробці політики і наполягати на аналогічному підході з боку зарубіжних конкурентів;

4) проводити безпечне продовольство і дбати про охорону навколишнього середовища;

5) підвищити рівень захисту тварин і рослин від хвороб і шкідників;

6) всіляко підтримувати сільськогосподарську науку та освіту;

7) впроваджувати нові методи зниження ризику в сільськогосподарському виробництві;

8) розробити та фінансувати спеціальні програми, спрямовані на підтримку дрібних і працюють в складних умовах сільськогосподарських підприємств;

9) сформувати ефективну та адекватну систему підтримки доходів для фермерів з мінімальним впливом на ринкову економіку.

Таким чином, необхідність державного регулювання у агропромисловому комплексі очевидна, так як переслідується мета поліпшення продовольчого постачання населення будь-якої країни і забезпечення її національної безпеки. Для досягнення цієї мети доцільно виконати наступні завдання:

- стабілізувати розвиток агропромислового виробництва;

- підтримувати економічне паритет між сільським господарством та іншими галузями ;

- забезпечувати господарство оборотними засобами;

- зближувати рівень доходу працівників сільського господарства та промисловості;

- захищати вітчизняних товаровиробників та ін.

Український агропромисловий комплекс заснований на соціалістичних традиціях його організації, має великі природні та трудові ресурси, але відчуває проблеми у сфері державного регулювання. змінити ситуацію на краще можливо через грамотну формулювання стратегічних цілей розвитку цієї сфери та створення системи посилення державної підтримки.

Система аграрної політики на сучасному етапі розвитку економіки України повинна характеризуватися такими складовими:

- трансформацією відносин власності на землю та інші засоби виробництва (паї земельного фонду, виділення земельної ділянки в натурі);

- формуванням господарських структур на основі різноманітності форм господарювання;

- створенням ринку засобів виробництва і продовольства, його адекватної інфраструктури;

- вдосконаленням принципів ціноутворення, оподаткування, фінансування, кредитування і страхування;

- прискореним переходом сільського господарства на інтенсивний шлях розвитку і інтенсифікацією використання наявних ресурсів;

- підвищенням ефективності виробництва з орієнтацією на використання біотехнологій, системно інтегрують можливості живих організмів у створенні корисних людині ресурсів життєдіяльності;

- подальшим поглибленням спеціалізації сільського господарства на основі міжгалузевого та міжгосподарського поділу праці, агропромислової кооперації та інтеграції;

- забезпеченням направлення всіх ланок агропромислового комплексу на досягнення високого кінцевого результату, скорочення втрат продукції та сировини;

- соціально-економічним удосконаленням ринкових відносин.

Але практичної реалізації зазначених аспектів аграрної політики держави стає перепоною аграрну кризу, тобто неспроможність продуктивних виробничих відносин підвищити ефективність розвитку продуктивних сил.

Зростання втрат і зменшення обсягів виробництва, порушення виробничо-комерційних зв'язків і розлад системи заготівель більшості сільськогосподарських продуктів, повсюдне скорочення поголів'я тварин (і птиці) і зниження їхньої продуктивності призвело до аграрного кризи. Внаслідок цього на внутрішньому ринку України помітно скорочується товарообіг основних продуктів харчування, а значить, зменшується їх споживання, збільшується залежність країни від імпорту, зростає соціальна напруга в суспільстві. При цьому суб'єкти господарювання фінансово і соціально незахищені, тому можуть стабілізувати і почати нарощувати виробництво.