Поворотним моментом у формуванні сучасної цивілізації і громадянського суспільства стала промислова революція кінця XVII—XVIII ст. Подальший розподіл праці мав і інші наслідки, що виявлялися одночасно в посиленні функціональної інтеграції і конкуренції через коливання в кількості робочих місць.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, від століття Просвітництва, потім Французької революції і аж до становлення постіндустріального суспільства кінця XX ст. реальний процес розвитку громадянського суспільства йшов по висхідній лінії і був результатом самоорганізації суспільних сил. Ідеологічні бої навколо самої проблеми громадянського суспільства, «забуття» ідеї до кінця XIX в. у Європі і США не могли вплинути на появу і прояв «живих» елементів громадянськості і громадськості. У країнах, де все ширше розповсюджувалися відносини «класичного» капіталізму, тенденції суспільної самодіяльності в політичному житті натрапляли на опір монархічних режимов. Нейтральне співіснування суспільства і держави в Європі XIX ст. і з початку XX ст. повсюдно змінилося гострою боротьбою «економічної» людини з владними структурами, а егалітаристський пафос, породжений вже зазначеними змінами в стані виробника, в свою чергу, впливав на сприйняття марксової концепції класової боротьби, причому настільки, що співпадаючі в XIX ст. процеси формування громадянського суспільства і політичної бази прихильників революційних перетворень розглядалися більшістю учених з пріоритетом класового протистояння, а не ширших відносин у системі «громадянське суспільство – держава». У структурі громадянського суспільства в цей період відбувалося активне формування нових економічних асоціацій підприємців; добровільних об’єднань трудящих (товариства взаємодопомоги, кооперативи, профспілки і т. п.); опозиційних державі політичних угруповань різних соціальних груп, що з часом оформлялися в партії; незалежної від держави преси.

XX ст. стало часом прояву двох основних тенденцій: розвитку громадянського суспільства через демократизацію, забезпечення гарантій права осіб, альтернативної політики і протидія цьому розвитку з використанням репресій і плутодемократії. Тоталітарні режими, маніпулюючи політичними і соціальними інтересами мас, витіснили з політичного життя основні громадянські інститути або придушили їх. Друга світова війна показала деякі суперечливі і частково негативні тенденції, які слід подолати, якщо вважати, що цінності громадянського суспільства мають загальнолюдський характер. Післявоєнний розвиток Заходу додає реальним елементам громадянського суспільства новий імпульс технологічними, структурними і культурними та правокультурними змінами, що відповідають постіндустріальному суспільству. На рубежі 80–90-х рр. «затребувана» із запасників соціально-філософської, політичної і історичної пам’яті сама ідея громадянського суспільства – причиною стали події в комуністичному світі, де криза політичних, соціальних, економічних структур «реального соціалізму» зажадала заміни системи «цілераціональної легітимації» (Т.X. Рігбі – комуністичні країни досягли легітимності на основі «доцільності») на систему легітимації, в основі якої повинні бути права людини і норми закону, під гаслом громадянського суспільства, висунутим оппозицією [17].

Криза комунізму поки створила лише передумови громадянського суспільства на Сході і сприятливіші умови громадянської самоорганізації при перерозподілі політичних ресурсів на Заході. Так, Україна, як соціальна система, починаючи від 1994 р. – початку системної кризи – мала неодноразові флуктуаційні зміни напрямків суспільного розвитку..У число особливостей цього процесу можна включити: масовий (не елітарний) індивідуалізм, що розвивається, поява і розвиток асоціацій планетарного масштабу, розширення можливостей громадянських політичних організацій на місцевому, регіональному і національному рівнях, подальше зростання впливу засобів масової інформації. Усвідомлення соціально-політичної невизначеності й її нестійкості в Україні призводить до розуміння того, що в даний час суспільство переживає період трансформації. Цей процес характеризується тим, що особливої значущості набуває суб'єктивний фактор громадянської культури (цінності, ідеологія, національний характер, культурне середовище і т.д.) вузького елітарного прошарку соціально-політичної системи, за яким стоїть можливість вибору того або іншого шляху розвитку суспільства. Роль цього чинника порівнянна з роллю флуктуації у відкритій нерівноважній динамічній системі, рух якої переходить через точку біфуркації.

У сучасних (посттрансформаційних) суспільствах отримує свій подальший розвиток розподіл суспільної праці.

Функціонування виконавчої влади в сучасній правовій державі залежить від тих зв'язків і взаємин, які складаються: по-перше, між структурними елементами системи державного управління (виконавча влада – законодавча влада – президент); по-друге, усередині самої системи виконавчої влади, між політичною і адміністративною її компонентами; по-третє, між державою і суспільством, оскільки ефективність державного управління вимірюється, перш за все, підтримкою громадян або відсутністю такої.

Таким чином, стабільність представляється нам не як традиційна система стримувань і противаг, а як необхідний баланс між активними силами, результуюча яких направлена у бік прогресу і модернізації.

Сучасне громадянське суспільство – це поліваріантність представлення інтересів, демократія участі, динамічність і відповідальність.

Як показала політична історія світової демократії, активності суспільних асоціацій і зростанню їх членів перш за все сприяють наступні структурні чинники: підвищення освітнього рівня населення; розвиток суспільних комунікацій; періоди активізації політичного протесту, що залучають нових рекрутів у соціальні об'єднання; реакція громадськості на урядові програми перетворень, що знов висуваються.

У той же час одвічними труднощами становлення і розвитку громадянського суспільства є не тільки активність держави, прагнення правлячих еліт до посилення своїх позицій у соціумі і навіть перевищення власних повноважень.

Серйозну небезпеку для формування і існування громадянського суспільства представляє і діяльність різного роду корпоративно-бюрократичних структур усередині держави, що незмінно принижують статус самодіяльної активності громадян і прагнучих підсилити державну опіку над нею, використовуючи в своїй діяльності правовий нігілізм.

Самостійними і вкрай важливими чинниками ослаблення позицій громадянського суспільства є непроясненість для населення цінностей соціальної самодіяльності, відсутність прихильності громадської думки цінностям ідеології прав людини.

Тому громадянське суспільство не виникає там, де люди не боряться за свої права і свободи, де відсутні традиції критичного аналізу громадськістю діяльності влади і, нарешті, де політичні свободи сприймаються людьми як свавілля і відсутність правової відповідальності за свої вчинки.

Прикладом держави-корпорації на даному етапі історичного розвитку можна вважати Росію.

Україна протягом 2005–2006 років так остаточно і не визначилася з своєю ідентичністю – її можна інтерпретувати як державу з відкладеною ідентичністю.

Нинішня Україна з погляду еволюції державних форм розвивається по інших, ніж Росія, законах.

Якщо в Росії узятий курс на зменшення кількості партій (наприклад, з середини 2006 року мінімальна чисельність їх членів підвищена з 10 тис. до 50 тис. чоловік) і ускладнення їх реєстрації і функціонування, то в Україні партій стає все більше і більше – українська багатопартійність реальна, а не ефемерна.

Впродовж десяти років правління президента Леоніда Кучми (1994–2005) основними управлінськими технологіями були вибудовування складної системи стримувань і противаг між домінуючими фінансово-промисловими кланами і керований хаос, продукував який сам президент.

Останнім подібним його проектом є лобове протистояння Януковича і Ющенка на президентських виборах 2004 року; проте скористатися цією технологією у Кучми так і не вийшло – цьому перешкодила «Помаранчева революція».

Не можна сказати, щоб хтось з представників трьох домінуючих фінансово-промислових груп отримував з рук президента Кучми які б то не було істотні (в порівнянні з іншими) преференції.

При Кучмі існували реальні передумови до формування на Україні держави-корпорації, проте з суб'єктивних і об'єктивних причин тип взаємин верховної влади, політичного класу, крупного олігархічного капіталу і суспільства доречно трактувати як олігократію.

Серед суб'єктивних причин, що перешкодили перетворенню України в державу-корпорацію, можна виділити специфічний і суперечливий стиль правління Кучми, заснований на системі «стримувань і противаг».

Серед об'єктивних – домінування оброблювальної галузі над сировинною: якщо перша хвиля українських олігархів виникла на достатньо нестабільному бізнесі – махінаціях з транзитом росій-ських вуглеводнів на Захід, то друга, актуальна нині, – на металообробці, машинобудуванні і т.д.

Відсутність власних крупних запасів нафти і газу перешкоджає виникненню монолітної елітної корпорації і, отже, трансформації України в державу-корпорацію.

Крім реальної багатопартійності, в Україні існує відносна свобода слова, можливість публічної критики дій президента і верхівки політичної еліти, наявність публічного політичного процесу усередині країни, конкуренція ідеологій, уявлення про необхідність пошуку національної ідеї, наявність могутньої опозиції з харизматичними і впливовими політиками.

На нашу думку, а також за даними здійснюваного з 1992 р. моніторингу соцієтальних змін в українському суспільстві, який спрямовано на висвітлення загальносистемних перепетій суспільної трасформації [1], «органічна» солідарність будується на нових соцієтальних рисах людини:

орієнтованість на внутрішній, ідеальний/нематеріальний світ (інтроверсія);

орієнтованість на внутрішні форми соціального контролю – самоконтроль (інтернальність); готовність до конкуренції (інтенціональність); сподівання на власні сили, утілітаризм, орієнтованість на прийняті в суспільстві культурні нормативи (прагматизм); зваженість поведінки, життя за науково виробленими стандартами та практично випробованими рішеннями (раціональність); схильність до самозахисту, детальне сприйняття ситуацій (сенсорність) [9].