Важливо зазначити, що охорона грунтів у законодавстві України визначається як система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

Важливо звернути увагу на об'єкт правової охорони, оскільки визначення об'єкта дає можливість розкрити, те що охороняється. Отже об'єктами правовідносин щодо охорони земель від забруднення та псування є всі землі в межах території України. Крім цього, на законодавчому рівні, а саме ст. 168 Земельного кодексу України виділяється в якості особливого об'єкта охорони ґрунти. Таким чином можна стверджувати, що об'єктом охоронних правовідносин є землі (земельні ділянки) та ґрунти [3]. Важливо зазначити, що грунт - це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості

При визначенні поняття «правової охорони земель від забруднення та псування» до уваги потрібно взяти досліджені в спеціальній юридичній літературі положення про те, що сукупність організаційних, економічних, ґрунтозахисних, технологічних, юридичних та інших заходів, що складають суть охорони земель, будучи опосередкованими у правовій формі, набувають властивостей правової охорони земель [58, с. 277-278]. Також в юридичній літературі простежується позиція, згідно якої у випадках, коли заходи з охорони земель отримують правове закріплення, правомірно говорити про правову охорону земель [83, с. 171]. З огляду на охорону земель від забруднення та псування заходи охорони повинні бути спрямовані на попередження та усунення тих негативних факторів, внаслідок дії яких сталися негативні зміни якісного стану земель.

Важливо зазначити, що охорона земель є однією з складових охорони навколишнього природного середовища, оскільки згідно зі статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [29] земля, поряд з іншими природними ресурсами, такими як наприклад вода, ліси, надра, атмосферне повітря виступає одним із об'єктів охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, охорона навколишнього природного середовища, в тому числі і правова, одночасно охоплює і охорону землі [62, с. 9-10], а проблеми охорони земель за своїми основними напрямками, принципами та засобами мають, на думку ряду вчених, багато спільного з вирішенням проблем охорони довкілля в цілому.

Також ще один важливий аспект полягає в тому, що не тільки земельний кодекс України як законодавчій акт забезпечує на законодавчому рівні охорону земель та грунтів, але існують й інші законодавчі акти, що забезпечують дотримання вимог та вчинення заходів щодо охорони якісного стану земель та ґрунтів від забруднення та псування, а саме: Закон України «Про охорону земель» [28],Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [29], Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [15], Закон України «Про пестициди і агрохімікати» [32], Закон України «Про відходи» [9], Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами», Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» [24], Закон України «Про меліорацію земель» [21] та інші нормативно-правові акти.

Відповідно до чинного законодавства України до основних елементів охорони земель від забруднення та псування можна віднести:

встановлення заборон та обмежень на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан земель;

здійснення контролю у сфері охорони земель;

закріплення державних стандартів і нормативів у сфері охорони земель;

економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель;

моніторинг земель;

ведення Державного земельного кадастру;

застосування юридичної відповідальності за порушення вимог охорони земель від забруднення та псування [28, ст. 22].

В основу даної класифікації правових форм покладені заходи правового впливу щодо забезпечення правової охорони земель від забруднення та псування, частина з яких буде детальніше розглянута в ІІ розділ даної роботиі.

Складовою охорони земель є система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на відтворення і підвищення родючості ґрунтів [3]. При цьому охорона грунтів у чинному законодавстві України визначається як система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля. При врегулюванні будь-якої діяльності, що може вплинути на якісні характеристики ґрунтового покриву, у чинному законодавстві України враховуються біологічні властивості ґрунтів, їх цінність для розвитку аграрної промисловості України та передбачаються заходи, спрямовані на забезпечення їх охорони, в тому числі збереження їх корисних властивостей. Так, пункт 3 ст. 168 Земельного кодексу України встановлює обов'язок власників та землекористувачів при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. При цьому у частині 2 ст. 168 Земельного кодексу України встановлюється заборона для власників земельних ділянок та землекористувачів здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу відповідних контролюючих органів. Контроль за виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту здійснює інспекційний орган держкомзему, який видав дозвіл, та територіальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища [3].

Також важливо наголосити. що саме правова охорона земель від забруднення та псування базується на таких основних (фундаментальних) засадах:

забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу;

публічність у вирішенні питань щодо охорони земель,

пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі;

відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель від забруднення та псування;

нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси:

поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності у сфері охорони якісного стану земель;

використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на здійснення деяких заходів по охороні земель тощо.

Згідно чинного законодавства про охорону земель, охорона земель є важливим видом діяльності суб'єктів земельних правовідносин з урахуванням категорій земель та їх цільового призначення [28, ст. 168]. Слід зазначити, що дана вимога законодавця про використання земель за їх цільовим призначенням є типовою у земельному праві. З цього випливає, що заходи по охороні земель повинна здійснювати не тільки держава, але й землевласники і землекористувачі. Так, наприклад ст. 91 Земельного кодексу України говорить, що власники і землекористувачі повинні виконувати ряд заходів по охороні земель.

Важливо наголосити, що відповідно до частини 1 статті 167 Земельного кодексу України, згідно з яким господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється [3], даний аспект найбільш притаманий стандартизації і нормування в галузі використання та охорони земель. У ст. 35 Закону України «Про охорону земель» встановлюється вимоги до власників та землекористувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, здійснювати господарську діяльність з урахуванням природоохоронних вимог чинного законодавства України [28]. Отже, можна погодитися з висновком В. І. Андрейцева, що «система ефективного використання земель та інших природних ресурсів повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на тваринний та рослинний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища. На основі цього можна стверджувати, що власники і землекористувачі повинні не тільки не порушувати законодавство в галузі охорони земель, але й ефективно використовувати землі та земельні ділянки при ведені господарської або іншої діяльності.

На основі цього можна стверджувати, що землевласники і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати раціональну організацію території, збереження й підвищення родючості ґрунтів, захист земель від водної й вітрової ерозії, селю, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування, а також запобігати зростанню сільськогосподарських угідь чагарником і дрібноліссям, попереджувати погіршення культурно-технічного стану земель» [49, с. 88].

Повертаючись до питання ефективного використання природних ресурсів, слід зазначити, що ефективним використанням ресурсів вважається додержання екологічних вимог, визначених у ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

здійснення раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища та безпеку здоров'я населення;

збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

Важливо підкреслити, що при використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених даним законом та іншим законодавством України [29].

На відміну від псування та забруднення земель, визначених у ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», деградовані та малопродуктивні землі є характеристикою цих земельних ділянок [12]. Так, відповідно до ст. 171 Земельного кодексу України до деградованих земель, серед іншого, належать земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші. До малопродуктивних земель належать сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним [3].