Потрібно констатувати, що в Україні існують великі проблеми в земельному законодавстві в цілому та в галузі охорони земель зокрема. Даний факт визнають багато вчених та фахівців в галузі земельного права та законодавства. Навіть сам законодавець визнає існування великих проблем, зокрема у І розділі ("Охорона земель та ґрунтів") Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» зазначається, шо «стан земельних ресурсів України близький до критичного. Оскільки за період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин не лише не розв'язана, а й загострилася» [17]. Таким чином в даному конкретному випадку визнання на законодавчому рівні проблеми, пов'язаної з охороною земель, є красномовною.

Можна подивитися на таку точку зору мовою цифр, тобто підтвердженням даної думки є численні факти, а саме: у державі накопичено понад 35 млрд тонн відходів, 17% території держави зазнає підтоплення та понад 18% вражено інтенсивною ерозією. Близько 15% території України з населенням понад 10 млн перебуває у критичному екологічному стані, це з врахуванням концепції розвитку екологічної політики України на періуд до 2020 року.

Можна погодитися з зауваженням В.І. Андрейцева, що «екологічному аспекту функціонального призначення землі в житті людини довгий час не приділялося належної уваги, а часто мало місце й пряме ігнорування його на різних рівнях державної діяльності. Результати такого ставлення до землі дуже швидко далися взнаки: деградація її якісного та кількісного складу, зниження родючості грунтів, розширення площ кислотних, забруднених земель, підвищення їх радіоактивності і як наслідок -- сільськогосподарська продукція з перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, розвиток багатьох ще не зрозумілих та не вивчених недуг, необоротні негативні зміни генетичного фонду живої природи та людини» [49, с. 22-23].

Важливе значення має також захист ґрунтів від деградації в результаті водної і вітрової ерозії, підвищення родючості та біологічної продуктивності земель. Ця діяльність є одним з найбільш актуальніших аспектів охорони земель, рівно як й діяльність щодо рекультивації земель, будівництво тощо.

Гострота проблеми, яка пов'язана з охороною земель в Україні від забруднення та псування, нагальна потреба у їх вирішенні потребують дієвих заходів впливу, зокрема правового характеру. Крім цього, вирішення проблем охорони земель від забруднення та псування повинно здійснюватися на державному рівні, а сама діяльність щодо проведення землеохоронних заходів має бути систематичною та спиратися на належну правову базу, для цього необхідно створення ті існування реальної національної програми, яка буде спрямована на модернізацію земельних і відображення реального стану і перспектив розвитку земельного законодавства та інститут правової охорони земель.

Варто зазначити, що необхідність та важливість дослідження правових засад охорони земель в Україні від забруднення та псування обумовлена також реалізацією права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що гарантовано статтею 50 Конституції України, тобто конституційних прав громалянина [1].

Не зважаючи на численні проблеми, пов'язанні з охороною земель в Україні, є й позитивні аспекти, зокрема в останні роки суттєво оновлюється законодавство, частина з якого є актуальною та необхідною. Так, наприклад, наявність в Конституції України основних засад повязаних з інститутом охорони земель, які трансформувалися та трансформуються в Земельний кодекс України, Закон України "Про охорону земель" [28], Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" [29] тощо. Крім цього, з Земельного кодексу України в спеціальне законодавство (наприклад, Закон України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах") трансформується ряд положень та норм.

На сьогодні величезний вплив на вітчизняне законодавство мають євроінтеграційні прагнення України, які на сьогодні є домінуючими. Так, відповідно до першого розділу "Програми інтеграції України до Європейського Союзу" створення умов для набуття Україною членства в європейському союзі, насамперед, необхідність проведення відповідних реформ на основі реалізації Україною західних стандартів з поступовим досягненням відповідності Копенгагенським критеріям, а згодом Мадридським. Так, відповідно до пункту четвертого даної угоди одним із критеріїв є якість життя та охорона навколишнього середовища, яка, в свою чергу, включає охорону земель як одну з найважливіших складових навколишнього природного середовища [39].