Протягом січня--листопада 1930 р. шляхом реквізицій в Україні було заготовлено 400 млн пудів зерна. За такий же період 1931 р. державні заготівлі становили 380 млн пудів. Врожай 1932 р. в Україні лише на 12% був менший середнього показника 1926--1930 pp. [28;150] Статистика стверджувала, що це давало змогу повністю забезпечити населення хлібом та іншими продуктами харчування.

Тим більше, Україна вважалася складовою частиною СРСР, що здавалося б, зобов'язувало союзний уряд проявляти турботу про «меншу сестру». Проте уваги в цьому напрямі з боку московського керівництва не приділялося, незважаючи на те, що в 1930 р. у СРСР було зібрано 835 млн ц зерна, з них експортовано 48,4 млн ц. У 1931 р. збір зерна становив трохи менше -- 695 млн ц, а на зовнішній ринок вивезли більше зерна -- 51,8 млн ц. У 1932 р. валовий збір зернових культур становив 699 млн ц, експортовано 18 млн ц, і частина зібраного врожаю залишилася зимувати в копах на полях. У цілому врожаї 1931 і 1932 pp. були лише ненабагато нижчі середніх минулорічних, що давало можливість уникнути голоду.[28;156]

Проте держава систематично конфісковувала більшу частину зерна для власних потреб. Хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. тривали протягом року та ще й перейшли на наступний рік. Через ці зимові заготівлі в селян не залишилося будь-яких продуктів харчування. Крім того, план заготівлі зерна в Україні 1932 р. був підвищений Й. Сталіним на 44% . Це призвело до спалаху справжнього голоду на селі.

Під час хлібозаготівель взимку 1931-32 pp. з колгоспів вилучали навіть насіннєвий фонд та фонд, що призначався на оплату праці колгоспників. У зв'язку з цим чимало членів артілей змушені були шукати будь-які заробітки за межами України, йти в місто і працювати за договором, більше докладати зусиль у підсобному господарстві, а не на колгоспних роботах.

Основний принцип хлібозаготівель полягав у тому, що певну кількість зерна необхідно було здати державі за будь-яких обставин і лише після того, як державні поставки будуть виконані, можна брати до уваги потреби селян. Та плани хлібозаготівель стали настільки великі, що їх неможливо було виконати, не кажучи вже про розв'язання запитів селянства. Так, з червня до жовтня 1932 р. селянський сектор України дав лише 132 млн пудів зерна [28;156], що було наслідком неповного використання потенціальних можливостей посівних площ через нестачу посівного матеріалу, який реквізували у 1931 р., та незацікавленості колгоспників у праці в громадському господарстві. Звичайно, такий показник не влаштовував Й. Сталіна, і він направив до Харкова надзвичайну хлібозаготівельну комісію під керівництвом В. Молотова. Наприкінці жовтня 1932 р. голова комісії заявив, що Україні встановлюється скорочений хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн пудів, у тому числі селянському сектору -- 261 млн пудів. Отже, з селян вимагалося витиснути, починаючи з листопада, ще 129 млн пудів, тобто майже стільки, скільки було заготовлено з червня по жовтень того ж року [28;160]. Розмови про відсутність хліба до уваги не бралися.

У результаті активної діяльності комісія В. Молотова додатково «заготовила» в селянському секторі 87 млн пудів зерна (у колгоспах -- 73,2 млн, серед одноосібників -- 13,8 млн пудів), у радгоспах -- 17,6 млн, всього -- 104,6 млн пудів. Загальна кількість зерна, вилученого державою з урожаю 1932 p., становила 260,7 млн пудів [28;165]. Таким чином, В. Молотов не справився з виконанням хлібозаготівельного плану, хоч вивіз із України майже всі наявні запаси. Конфісковувалися навіть жалюгідні рештки зерна в соломі й полові після обмолоту. Заготівлі знову позбавили голодних людей останнього шматка хліба.

В період Другої світової війни сільське господарство в основному було перекладено на плечі жінок та дітей. Звичайно, вирощування зерна призупинилося. В районах бойових дій урожай зерна навіть не було зібране.

Після вигнання окупантів з території України у 1943році в Україні почалася відбудова. Проте не вистачало посівного матеріалу, техніки, робочої сили. Важкою працею мирного населення Радянська армія була забезпечена продовольством. Під час війни Україна втратила багато цінних сортів пшениці, оскільки були зруйновані дослідницькі лабораторії.

На пленумі ЦК КПРС у вересні 1953 p. M. Хрущов вперше піддав різкій критиці заяву В. Маленкова про «розв'язання зернової проблеми», за якою нібито у 1952 р. було зібрано 130 млн. т зерна. Останній наголошував, що цю проблему розв'язано остаточно. Проте після смерті Й. Сталіна (березень 1953 р.) виявилося, що названу цифру одержали, використовуючи облудний метод так званого «біологічного врожаю», а фактичний урожай дорівнював лише 92 млн. т.[28;179]

М. Хрущов визнав, що виробництво зерна на душу населення та поголів'я худоби в абсолютних цифрах були меншими, ніж за царських часів. Ціною величезних зусиль і капіталовкладень лише у 1965 р. було досягнуто рівня виробництва зерна 1913 р.

У вересні 1953 p. M. Хрущов вказав на причини відставання сільського господарства, що зводилися до низького рівня його фінансового і матеріально-технічного забезпечення, скрутного соціального становища селянства. Відтоді почалося здійснення низки заходів економічного стимулювання роботи сільськогосподарських підприємств: збільшено капіталовкладення; підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, що здавалася державі; надано деякі права колгоспам у плануванні виробництва; підвищено оплату праці колгоспників; знижено податки з присадибних селянських господарств; розширено культурно-побутове будівництво на селі. Колгоспи дістали право вносити зміни у свої статути з урахуванням місцевих умов.

З метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції восени 1953 р. з ініціативи М. Хрущова було прийнято рішення про освоєння цілинних та перелогових земель Казахстану й Сибіру.

Завдяки спільним зусиллям цілинників -- Україна дала їх найбільше -- було освоєно 42 млн. га цілинних і перелогових земель. Ці заходи почали давати віддачу. В цілому за п'ять років після 1953 р. порівняно з попереднім п'ятиріччям приріст виробництва сільськогосподарської продукції країни становив 34% .

Важливе місце у сільському господарстві займала електрифікація, за допомогою якої підвищувалася технічна і енергетична оснащеність галузі. У село надходила електроенергія з централізованих джерел, але досить мало. У більшості господарств використовувалася електроенергія місцевих електростанцій.. На кінець 1955 р. було електрифіковано всього 25% колгоспів. Село ж, зокрема оселі колгоспників, зовсім не було електрифіковане. [28;185]

Думка спеціалістів зводилася до того, що розв'язання зернової проблеми -- одна з найголовніших умов зміцнення кормової бази і подолання відсталості у галузі тваринництва. Тому особлива увага зосереджувалася на зерновій проблемі.

Комплекс заходів, вжитих у вересні 1953 p., спричинив пожвавлення в основних галузях виробництва, зокрема в землеробстві та тваринництві. Піднесення виробництва в аграрному секторі тривало п'ять років (1954 -- 1958). Валовий збір зерна в Україні зріс за цей період майже на 20% , цукрових буряків -- удвічі, виробництво м'яса зросло більш як удвічі, молока -- втричі. У 1958 р. Україна дала державі 552 млн пудів зерна, на 102 млн пудів більше, ніж передбачалось планом. Урожайність зернових за період 1950 -- 1961 pp. зросла з 10,2 до 19,9 ц з га. Отже, тенденція до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції намітилася, хоч, безумовно, результати господарювання були недостатніми. [28;195]

На території України в другій половині 60-х років функціонувало 9244 колгоспи і 1605 радгоспів. Вони виробляли 20% зерна від загальносоюзних обсягів. Завдяки електрифікації, покращення фінансування та зміцнення матеріально-технічної бази рівень виробництва в аграрному секторі значно зріс.

У результаті збільшення капітальних вкладень у сільське господарство України зріс рівень енергоозброєності праці. Питома вага збирання зернових комбайнами підвищилась з 90,9% у 1965 р. до 98,8% у 1970 р. у колгоспах і до 99,5% у радгоспах. Збирання кукурудзи на зерно -- з 80% до 86,6% у колгоспах і до 96,4% у радгоспах, збирання цукрових буряків з 66% до 80,2% у колгоспах і 81,9% у радгоспах. Однак допускалися великі втрати вирощеного врожаю при збиранні. [28;207]

Широко застосовувалася електрична енергія для приведення в рух зерноочисних машин, сушильних агрегатів, молотарок, транспортних засобів, навантажувачів тощо. Застосування електроенергії на очистці зерна скорочувало затрати живої праці в 1,6 рази.

Хлібороби України доклали чимало зусиль до піднесення культури землеробства і підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, раціонального використання землі, досягнення високих і сталих урожаїв на кожному гектарі. Досконаліше застосовуються сівозміни і використання високосортного районованого насіння, підвищується якість обробітку ґрунту і проведення меліоративних робіт, вноситься більше добрив, застосовуються гербіциди і скорочуються строки польових робіт тощо. У результаті цього покращувалася культура землеробства в господарствах України, підвищувалася врожайність зернових культур і рентабельність господарювання.

Підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і зростанню продуктивності праці сприяло ширше застосування мінеральних добрив та використання хімічних засобів захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів. Так, у 1966 р. врожайність озимої пшениці становила в середньому 24,8 ц з га і валовий збір зерна -- 18,8 млн. т проти 21,3 ц з га і 15,6 млн. т у 1965 р. [28;210]

У зв'язку з запровадженням результатів наукових розробок у сільськогосподарське виробництво підвищилася роль галузевих науково-дослідних інститутів, дослідних станцій, вчених. Ними було виведено ряд нових, високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур. Серед них найбільш перспективні сорти озимої пшениці Безоста-1, Миронівська-808, Миронівська ювілейна, Одеська-51, Поліська-70 та ін. Це сприяло тому, що урожайність пшениці зростала. [28;213]

Освоєння цілинних та перелогових земель у Казахстані в 50-х роках створило нову базу виробництва товарного зерна. Це викликало суттєві зміни структури посівних площ в Україні, де було значно збільшено посіви цукрових буряків, льону, кукурудзи, Інших технічних та кормових культур. Проте у зв'язку з низькою ефективністю використання нових земель згодом перед Україною було поставлено завдання дальшого збільшення виробництва зерна. У 1980 р. порівняно з 1940 р. його було вироблено в 1,4 раза більше.

Співвідношення між виробництвом зернових та інших сільськогосподарських культур в Україні, визначене державними плановими завданнями, змінювалося і відповідно вносилися корективи у структуру посівних площ. Якщо в 1970 р. в Україні площі під зерновими становили 15 518 тис. га, то у 1986 р. -- 16 214 тис. га. Хоч ця площа становила 13,9% від загальносоюзної під зерновими, завдяки високій урожайності було зібрано 20,5% загального обсягу валового збору зерна в СРСР.[28;224]

Певні коливання спостерігалися в обсягах посівів кукурудзи, яку в Україні вирощують і на зерно, і на зелений корм. Якщо в 1960 р. -- період активного насадження згори -- площі кукурудзи займали 2,1% , ,у 1965 р. -- 11% , то на початку 80-х років -- 14% . Друга половина 80-х років характеризувалася деяким збільшенням уваги до цієї культури -- у 1985 р. площа під кукурудзою становила 16,0%.[28;226]

У першій половині 80-х років рівень виробництва зерна в Україні продовжував знижуватися. До того ж спостерігалося не тільки уповільнення темпів його зростання, але й абсолютне скорочення його обсягів. Так, у 1981 -- 1985 pp. виробництво зерна (в середньорічному обчисленні) зменшилося порівняно з 1976--1980 pp. більше як на 3,6 млн. т.[28;229]