1.  Стаття 121 КК, яка встановлює відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, в ч. 1 передбачає низку ознак. Наявність кожної з них окремо дає змогу визнати тілесне ушкодження тяжким.
2.  До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі загро­жують життю потерпілого в момент заподіяння або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка при­звела до швидкого і повного одужання потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

До ушкоджень, що є небезпечними для життя, Правила відносять: а) ті, що прони­кають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку; б) відкриті й за­криті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; в) забій головно­го мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ді­лянки; г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ; д) ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок; е) переломовивих та переломи тіл чи обох дуг ший­них хребців, односторонні переломи дуг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка II шийного хребця; у тому числі без порушення функції спин­ного мозку; є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи; ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; з) перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців із порушенням функції спинного мозку або за наявності клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня;

и)  закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувалися тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів; і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, горта­ні, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкірних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні; ї) закриті переломи під’язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щи­топодібної, паращитоподібної, вилочкової - у дітей) - усе за наявності загрозливих для життя явищ; й) поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у тому числі і без ушкодження внут­рішніх органів; к) ушкодження живота, із проникненням у черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри); л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза - все за наявності загрозливих для життя явищ; м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої і великогомілкової кісток; н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ; о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крово­втрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного крово­обігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватися об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень; п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зов­нішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерії чи вен, що їх супроводять; р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки Ш-ГУ ступеня з площею ура­
 

ження понад 15 % поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20 % поверхні тіла; опіки ІІ ступеня понад 30 % поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжували­ся шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для жит­тя явищ; с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми - усі за наявності загрозливих для життя явищ; т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища; у) усі види механічної асфіксії, що супроводжували­ся розладами функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та ор­ганів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об’ єктивними клінічними даними.

Спосіб заподіяння тілесного ушкодження, а також засоби, які були використані при цьому, не є критерієм віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна визначатися лише характером самого ушкодження.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності прямого умислу, спрямованого на позбавлення життя, повинно кваліфікуватися як замах на вбивство. Судова практика кваліфікує як замах на вбивство випадки умисного запо­діяння ушкоджень життєво важливим органам тіла. Йдеться про ушкодження, які, як правило, тягнуть за собою загибель потерпілого і не призвели до смертельного наслід­ку лише в силу випадкового перебігу обставин, не залежних від волі винного.

1. Тяжким визнається і тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій.

Під органом слід розуміти частину організму людини, яка виконує одну або кіль­ка функцій, що мають істотне значення для життєдіяльності всього організму.

До тяжкого тілесного ушкодження за цією ознакою Правила відносять втрату або необоротну втрату функцій руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здат­ності. У тих випадках, коли має місце лише тимчасове позбавлення зазначених орга­нів здатності виконувати свої функції, склад тяжкого тілесного ушкодження відсутній. Постійне послаблення здатності органа виконувати його функції може розглядатися як тяжке тілесне ушкодження лише за умови наявності будь-якої іншої ознаки (напри­клад, стійкої втрати працездатності не менше ніж на одну третину).

Втрата руки, ноги - це відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (па­раліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Всі інші випадки повинні роз­глядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати праце­здатності. Наприклад, втрата стопи приводить до втрати загальної працездатності більш ніж на одну третину і за цією ознакою є тяжким тілесним ушкодженням.

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і мен­ше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зору на одне око тягне за собою стійку втрату працездатності більше однієї третини і за цією ознакою належить до тяжких тілесних ушкоджень. Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучен­ня, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату праце­здатності менше однієї третини і за цією ознакою належить до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) Правила розуміють втрату можливості висловлю­вати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від втрати язика (мовлення) слід відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може вислов­люватися лише пошепки). За такою втратою вид тілесного ушкодження визначається ступенем втрати працездатності.

Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до злягання чи втра­ту здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

1.  До тяжких тілесних ушкоджень належить психічна хвороба, яка може бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До такої не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня вилікованості. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалос­ті розладу здоров’ я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’ язок між ушкоджен­ням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово- медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

1.  Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно потягло за собою інший розлад здоров ’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров’я слід розуміти ушкодження, яке не підпадає під жодну з перелічених у ст. 121 КК ознак тяжкого тілесного ушкодження. Вирішаль­не значення тут має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, яку законодавець пов’язує лише з «іншим розладом здоров’я», яка не характеризує інші ознаки тяжкого тілесного ушкодження.

Правила мають на увазі загальну працездатність. Втрата у цих випадках профе­сійної працездатності може бути взята до уваги тоді, коли умисел винного був спря­мований спеціально на позбавлення такої працездатності.

Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездат­ності, тобто постійна необоротна втрата, і при цьому не менш ніж на одну третину (не менше 33 %).

Розмір втраченої внаслідок ушкодження працездатності повинен визначатися з урахуванням об’єктивних даних і документів згідно з Положенням про медико-со- ціальну експертизу, затвердженим Постановою КМУ від 3 грудня 2009р. № 1317.

В інвалідів стійка втрата працездатності у зв’язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв’язку з одержаною останньою травмою необхід­но визначати з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від по­переднього ушкодження.

У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних під­став, що встановлені зазначеними Правилами, із вказівкою, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.