1.  Якщо тілесне ушкодження призвело до переривання вагітності, воно нале­жить до числа тяжких. Згідно з Правилами йдеться про ушкодження, внаслідок якого сталося переривання вагітності, незалежно від її строку, якщо воно знаходить­ся у прямому причинному зв’язку з ушкодженням. Отже, необхідною є наявність причинного зв’язку між заподіянням тілесного ушкодження і перериванням вагіт­ності. Тривалість перерваної вагітності на кваліфікацію вчиненого не впливає. Необ­хідно, щоб винний знав про вагітність потерпілої і бажав або свідомо припускав її переривання.
2.  Тяжке тілесне ушкодження, яке призвело до непоправного знівечення обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи непоправним, надає обличчю огид­ного, потворного вигляду. При цьому обов’язковою є наявність двох ознак: непоправ­ності ушкодження і знівечення обличчя.

Знівечення є непоправним, якщо воно не може бути усунуте за допомогою зви­чайних методів лікування. Якщо знівечення обличчя може бути усунуте тільки шляхом оперативного втручання (косметичної операції), воно вважається непоправним. Не є тяжким тілесним ушкодженням тимчасове знівечення обличчя. Для встановлення факту поправності чи непоправності ушкодження на обличчі призначається судово- медична експертиза. Експерт не має права кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він лише визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним.

Сама ж наявність знівечення обличчя встановлюється слідчим і судом. При цьому суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про вигляд людини. Особистість потерпілого (його стать, вік, професія, національність тощо) при вирішенні цього питання не мають значення.

При даному виді тяжкого тілесного ушкодження, звичайно, заподіюється шкода здоров’ю людини, яка може бути різною за її тяжкістю. Однак ступінь тяжкості такої шкоди не має вирішального значення для визнання непоправного знівечення обличчя тяжким тілесним ушкодженням. Випадки знівечення інших частин тіла людини по­няттям, що розглядається, не охоплюються.

1.  Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 КК, характеризується умисною виною. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого і бажає або сві­домо припускає її настання.

У судовій практиці трапляються випадки, коли необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень помилково кваліфікується як вчинене умисно. Так, було визнане неправильним засудження за умисне тяжке тілесне ушкодження Є., який ударив по­терпілого в обличчя, внаслідок чого той упав і, вдарившись головою об асфальт, одержав перелом кісток черепа і струс головного мозку. ВСУ відмітив, що Є., завда­ючи удару в обличчя, не передбачав таких наслідків, хоча повинен був і міг їх перед­бачити, тобто діяв не умисно, а з необережності, і кваліфікував його дії як необереж­не тяжке тілесне ушкодження (див. РП. - 1971. - № 3. - С. 102-103). У справі Р., за­судженого за умисне тяжке тілесне ушкодження, було встановлено, що він, з’ясовуючи в барі стосунки зі своєю колишньою дружиною К., коли вона пила вино з келиха, ударив її по руці з метою вибити у неї з рук келих. Від цього удару келих розбився і його осколками було травмоване обличчя потерпілої, зокрема око, що призвело до стійкої втрати працездатності. Розглянувши цю справу, ВСУ дійшов висновку, що, завдаючи удару по руці К., у якій був келих з вином, Р. не передбачав, що осколок розбитого келиха може потрапити в око потерпілій, хоча міг і повинен був передба­чити такі наслідки. У зв’ язку з цим дії Р. були перекваліфіковані на необережне тяжке тілесне ушкодження (див. РП. - 1991. - № 1. - С. 82-83).

Відповідальність за ст. 121 КК настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ ю, а фактично було спричи­нено тяжке тілесне ушкодження.

У разі, якщо прямий умисел винного був спрямований на заподіяння тяжкого ті­лесного ушкодження, а фактично було спричинене більш легке тілесне ушкодження, відповідальність повинна наставати за замах на заподіяння тяжкого тілесного ушко­дження.

1.  Мотив і мета заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження можуть бути різними, їх з’ясовування сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину та індивідуалізації покарання. На кваліфікацію цього злочину мета впливає лише в разі, коли умисне тяжке тілесне ушкодження вчи­нене з метою залякування потерпілого або інших осіб, що передбачене ч. 2 ст. 121 КК.

Встановлення мотиву і мети умисного тяжкого тілесного ушкодження також є необхідним для відмежування цього злочину від інших. Так, зокрема, умисне запо­діяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків кваліфікується за ч. 3 ст. 345 КК, умисне заподіяння захиснику чи представнику осо­би або їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, - за ч. 3 ст. 398 КК тощо.

1.  Обтяжуючими кримінальну відповідальність обставинами умисного тяж­кого тілесного ушкодження, передбаченими ч. 2 ст. 121 КК, є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою заля­кування потерпілого або інших осіб; 4) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості; 5) на замовлення; 6) умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричини­ло смерть потерпілого.
2.  Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер особ­ливого мучення, спричиняє потерпілому особливо сильні страждання, свідчить про особливу жорстокість, нелюдськість винного. Для складу злочину, що розглядається, необхідно встановити наявність однієї чи кількох ознак тяжкого тілесного ушкоджен­ня, передбачених ч. 1 ст. 121 КК, і, крім того, визнати, що спосіб заподіяння такого тілесного ушкодження був поєднаний з особливим мученням потерпілого. Інакше

кажучи, особливе мучення само по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і може тягти за собою відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК лише за наявності однієї з ознак, перелічених у ч. 1 цієї статті.

Згідно з Правилами під мученнями слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкід­ливих для здоров’я умовах та інші подібні дії. Сюди ж належать дії, пов’язані з багато­разовим або тривалим спричиненням особливого болю (щипання, шмагання, нанесен­ня численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, за­стосування термічних факторів тощо). Так, у справі З. та Л. було встановлено, що вони на ґрунті неприязних стосунків з М., перебуваючи у стані сп’яніння, протягом двох годин жорстоко били потерпілого руками, ногами, ціпом, внаслідок чого М. були запо­діяні численні ушкодження обличчя, голови, грудної клітки, живота, а також численні переломи ребер з ушкодженням внутрішніх органів. Скарга адвоката з клопотанням виключити з обвинувачення вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що має характер особливого мучення, була відхилена ВСУ, оскільки нанесені ушкодження за своїм характером і кількістю викликали у потерпілого відчуття сильного фізичного болю, особливі фізичні страждання (див. СП. - К., 1998. - С. 157-159).

Слід ураховувати, що особливе мучення викликає не просто болісні відчуття, які мають місце майже при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а спричиняє сильний фізичний біль і страждання.

Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб прямим або не­прямим умислом винного охоплювалося не тільки те, що він заподіює потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а й те, що воно здійснюється способом, який має характер особливого мучення.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як вчинене способом, що має характер особливого мучення. Вирішення цього питання належать до компетенції слідчо-прокурорських і судових органів.

1.  Вчинення тяжкого тілесного ушкодження групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконав­ців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (див. коментар до ст. 28 КК).
2.  Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи викликати почуття страху перед винним або іншими особами. Залякування інших осіб може бути вчине­не щодо близьких родичів потерпілого, друзів, інших осіб, у яких, на думку винного, спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження викличе почуття страху.
3.  Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості (див. коментар до п. 14 ч. 2 ст. 115 КК).
4.  Вчинення розглядуваного злочину на замовлення має місце у випадках, коли умисне тяжке тілесне ушкодження здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а замовник - вчинити або не вчинити в інтересах вико­навця певні дії матеріального чи нематеріального характеру (див. також п. 44 комен- таря до ст. 115 КК).
5.  Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, при­пускає, що заподіяне потерпілому тілесне ушкодження було тяжким, тобто підпадало під одну з ознак, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК, і було причиною його смерті.

Для застосування ч. 2 ст. 121 у цих випадках обов’язковим є встановлення необ­хідного причинного зв’язку між тяжким тілесним ушкодженням і смертю, що сталася. У разі, коли зв’язок між заподіяним потерпілому тяжким тілесним ушкодженням і смертю, що сталася, є випадковим, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК за цією озна­кою наставати не може. Так, якщо настання смерті особи, якій було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, обумовлено зовнішніми обставинами (наприклад, випадковим забрудненням рани), то смерть не може бути поставлена за вину особі, винній в умис­ному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження.

Судова практика вважає, що ч. 2 ст. 121 КК може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв’язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних пре­паратів чи обладнання, лікарську помилку тощо.