Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, ву­личних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

          Згідно із ч. 1 ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мир­но, без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчас­но сповіщаються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Це право є невідчужуваним і непорушним. Воно є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інфор­мації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо (РКСУ від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 (ВКСУ. - № 2. - С. 25). Справи про обмеження цього права розглядаються судами в порядку, встанов­леному для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин (абз. 2 п. 13 ППВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9).

Окремою юридичною гарантією реалізації громадянами України цього конститу­ційного права є ст. 340 КК, яка орієнтує на законний і мирний характер проведення масових заходів та встановлює кримінальну відповідальність за порушення названо­го права.
 

          З об’єктивної сторони злочин полягає в незаконному перешкоджанні органі­зації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Збори - це зібрання у певному місці обмеженого кола осіб, об’єднаних спільними інтересами, ідеями тощо, з метою розгляду чи вирішення певних питань.

Мітинг - масове зібрання людей для публічного обговорення політичних чи інших невідкладних питань соціального, економічного характеру, висловлення ставлення до дій органів державної влади, місцевого самоврядування, окремих службових осіб і організацій, певних подій суспільно-політичного життя.

Вуличні походи - організований масовий рух людей по вулицях (по пішохідній або проїзній частині) з метою демонстрування певного громадсько-політичного настрою, висловлення солідарності, протесту або незгоди з чим-небудь.

Демонстрація - масовий рух великої кількості людей для публічного висловлення суспільно-політичних, релігійних та інших настроїв (солідарності, протесту тощо) з використанням плакатів, транспарантів та інших засобів наочної агітації.

Перешкоджання - будь-яке діяння, спрямоване на обмеження конституційного права громадян України брати участь у політичних акціях (зборах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях). Це може бути перешкоджання проведенню: масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо) зареєстрованих об’єднань громадян (ст. 20 За­кону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ) (ВВРУ. - 1992. - № 34. - Ст. 505); з 1 січня 2013 р. див. Закон України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. № 4572-УІ (ОВУ. - 2012. - № 30. - Ст. 1097), загальних зборів громадян за місцем проживання, які можуть проводитися відповідно до ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (ВВРУ. - 1997. - № 24. - Ст. 170) у поточній ред. від 6 вересня 2012 р. № 5203-УІ (ОВУ. - 2012. - № 76. - Ст. 3067). Вирішення відповідно до Закону питань про прове­дення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадсько­го порядку віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (підп. 3 п. «б» ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); установ­чих з’ їздів (конференцій, зборів) політичної партії (ст. 10 Закону України «Про політич­ні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ) (ВВРУ. - 2001. - № 23. - 118). Воно може виражатися як у дії (незаконна заборона службовою особою проведення будь-якої з названих акцій), так і в бездіяльності (наприклад, незаконне ненадання службовою особою приміщення для проведення зборів тощо).

Перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів і демонстрацій, що здійснюються на законних підставах, є завжди незаконним. Наприклад, особа, яка не є службовою, застосовує насильство до організаторів чи учасників мирних заходів або службова особа дає вказівку розігнати мітинг, незважаючи на те, що він прово­диться з дотриманням встановленого порядку. Обов’язковою ознакою злочину є те, що перешкоджання виходить або від службової особи, яка використовує при цьому надану їй владу чи службове становище, або від інших осіб, які застосовують фізич­не насильство.

Поняття службової особи розкрито в частинах 3 і 4 ст. 18 КК.

Під фізичним насильством як способом перешкоджання слід розуміти заподіяння умисних середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв). У разі заподіяння тілесного ушкоджен­ня середньої тяжкості з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до відмови від організації мирного заходу або участі у ньому вчинене підлягає квалі­фікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 340 і ч. 2 ст. 122 КК. Якщо насильство поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті, це вимагає додатко­вої кваліфікації за ст. 121 або ст. 115 КК.

             Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії чи бездіяльнос­ті, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Якщо злочин вчинений приватною особою, то він вважається закін­ченим з моменту застосування фізичного насильства хоча б до одного учасника по­літичної акції. У разі застосування фізичного насильства службовою особою, її дії вимагають додаткової кваліфікації за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.

             Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел.

             Суб’єктом злочину можуть бути дві категорії осіб: 1) службові особи, які ви­користовують своє службове становище для перешкоджання організації або прове­денню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; 2) будь-які інші особи, яким виповнилося шістнадцять років, не наділені такими повноваженнями, але які засто­совують фізичне насильство для вчинення даного злочину.