Стаття 340. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій
Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства, -
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
Згідно із ч. 1 ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Це право є невідчужуваним і непорушним. Воно є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо (РКСУ від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 (ВКСУ. - № 2. - С. 25). Справи про обмеження цього права розглядаються судами в порядку, встановленому для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин (абз. 2 п. 13 ППВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9).
Окремою юридичною гарантією реалізації громадянами України цього конституційного права є ст. 340 КК, яка орієнтує на законний і мирний характер проведення масових заходів та встановлює кримінальну відповідальність за порушення названого права.
З об’єктивної сторони злочин полягає в незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
Збори - це зібрання у певному місці обмеженого кола осіб, об’єднаних спільними інтересами, ідеями тощо, з метою розгляду чи вирішення певних питань.
Мітинг - масове зібрання людей для публічного обговорення політичних чи інших невідкладних питань соціального, економічного характеру, висловлення ставлення до дій органів державної влади, місцевого самоврядування, окремих службових осіб і організацій, певних подій суспільно-політичного життя.
Вуличні походи - організований масовий рух людей по вулицях (по пішохідній або проїзній частині) з метою демонстрування певного громадсько-політичного настрою, висловлення солідарності, протесту або незгоди з чим-небудь.
Демонстрація - масовий рух великої кількості людей для публічного висловлення суспільно-політичних, релігійних та інших настроїв (солідарності, протесту тощо) з використанням плакатів, транспарантів та інших засобів наочної агітації.
Перешкоджання - будь-яке діяння, спрямоване на обмеження конституційного права громадян України брати участь у політичних акціях (зборах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях). Це може бути перешкоджання проведенню: масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо) зареєстрованих об’єднань громадян (ст. 20 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ) (ВВРУ. - 1992. - № 34. - Ст. 505); з 1 січня 2013 р. див. Закон України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. № 4572-УІ (ОВУ. - 2012. - № 30. - Ст. 1097), загальних зборів громадян за місцем проживання, які можуть проводитися відповідно до ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (ВВРУ. - 1997. - № 24. - Ст. 170) у поточній ред. від 6 вересня 2012 р. № 5203-УІ (ОВУ. - 2012. - № 76. - Ст. 3067). Вирішення відповідно до Закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (підп. 3 п. «б» ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); установчих з’ їздів (конференцій, зборів) політичної партії (ст. 10 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ) (ВВРУ. - 2001. - № 23. - 118). Воно може виражатися як у дії (незаконна заборона службовою особою проведення будь-якої з названих акцій), так і в бездіяльності (наприклад, незаконне ненадання службовою особою приміщення для проведення зборів тощо).
Перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів і демонстрацій, що здійснюються на законних підставах, є завжди незаконним. Наприклад, особа, яка не є службовою, застосовує насильство до організаторів чи учасників мирних заходів або службова особа дає вказівку розігнати мітинг, незважаючи на те, що він проводиться з дотриманням встановленого порядку. Обов’язковою ознакою злочину є те, що перешкоджання виходить або від службової особи, яка використовує при цьому надану їй владу чи службове становище, або від інших осіб, які застосовують фізичне насильство.
Поняття службової особи розкрито в частинах 3 і 4 ст. 18 КК.
Під фізичним насильством як способом перешкоджання слід розуміти заподіяння умисних середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв). У разі заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до відмови від організації мирного заходу або участі у ньому вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 340 і ч. 2 ст. 122 КК. Якщо насильство поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті, це вимагає додаткової кваліфікації за ст. 121 або ст. 115 КК.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії чи бездіяльності, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Якщо злочин вчинений приватною особою, то він вважається закінченим з моменту застосування фізичного насильства хоча б до одного учасника політичної акції. У разі застосування фізичного насильства службовою особою, її дії вимагають додаткової кваліфікації за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.
Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел.
Суб’єктом злочину можуть бути дві категорії осіб: 1) службові особи, які використовують своє службове становище для перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; 2) будь-які інші особи, яким виповнилося шістнадцять років, не наділені такими повноваженнями, але які застосовують фізичне насильство для вчинення даного злочину.