Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника
Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
Ця норма є спеціальною стосовно ст. 147 КК.
Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 349 КК, визначається тим, що він не тільки принижує авторитет органів державної влади, порушує їх нормальну діяльність, а й посягає на особисту недоторканність, життя і здоров’ я представників влади або працівників правоохоронних органів чи їх близьких родичів і тим самим загрожує особистій та громадській безпеці.
Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади (див. коментар до ст. 364 КК); 2) працівник правоохоронного органу (див. коментар до ст. 342 КК); 3) їх близькі родичі (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК).
Про поняття заручник див. коментар до ст. 147 КК.
Напад на представника адміністрації кримінально-виконавчої установи з наступним захопленням або триманням його як заручника слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 та 392 КК.
Об’єктивна сторона злочину складається з декількох самостійних дій і виражається: 1) у захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.
Захоплення заручника - це протиправне, насильницьке обмеження фізичної можливості потерпілого самостійно обирати місце перебування, а тримання заручника - протиправне насильницьке позбавлення можливості залишати місце, у якому утримують потерпілого.
Способи вчинення злочину можуть бути різними (погрози, фізичне насильство, обман, зловживання довірою, таємне або відкрите заволодіння потерпілим) і на кваліфікацію не впливають.
Якщо будь-яка особа таким способом намагається поновити свої порушені права, її дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за статтями 349 і 356 КК (самоправство).
Якщо захоплення заручника поєднане з використанням зброї, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст. 263 КК.
Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 КК і додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи не потребують. У разі заподіяння смерті умисно або через необережність, самогубства внаслідок тримання як заручника такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 КК і відповідно статтями 115, 119 або 120 КК.
Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів заручниками.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Винний усвідомлює, що захоплює або тримає як заручника саме представника влади або працівника правоохоронного органу і бажає таким чином спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою вимоги можуть бути усні, письмові, з використанням технічних засобів зв’язку, висловлені особисто або через посередників. Форма вимог для кваліфікації значення не має. Адресатом вимог є державна чи інша установа, підприємство, організація або службова особа, спроможні задовольнити ультимативні вимоги винного. Якщо спонукання адресовані, наприклад, родичам потерпілого, а не зазначеним у ст. 349 КК особам, вчинене належить кваліфікувати за ст. 147 КК.
Мотиви можуть бути різними: корисливий, прагнення уникнути відповідальності за вчинений злочин тощо. На кваліфікацію злочину вони не впливають.
Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.