Опір представникові влади, крім державного виконавця, під час виконан­ня ним службових обов’язків -

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шес­ти місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

             Опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони гро­мадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізич­них осіб -

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

          Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з при­мушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насиль­ства до виконання явно незаконних дій, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

(Стаття 342 у редакції законів України № 2677-У1 від 4 листопада 2010 р. та № 4452-У1 від 23 лютого 2012р.)

             Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують нормаль­ну законну діяльність органів державної влади і об’єднань громадян, особисту недо­торканність та здоров’я їх представників.

             Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, державні виконавці, члени громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці та уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є праців­никами правоохоронних органів, членами громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовцями, наділеними правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відом­чої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих державних адміністрацій України, військові коменданти, началь­ники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів - це працівники органів прокуратури, внут­рішніх справ, СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контр­ольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХІІ (ВВРУ. - 1994. - № 11. - Ст. 50) із змінами, внесеними згідно із законами від 11 грудня 1998 р. № 312-ХІУ (ВВРУ. - 1999. - № 4. - Ст. 35); від 15 травня 2003 р. № 743-ІУ (Уряд. кур ’єр. - 2003. - 5 черв. (№ 102)); від 14 квітня 2009 р. № 1254-УІ (ВВРУ. - 2009. - № 36. - Ст. 511).

Захисту також підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідуваль­них органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповнова­жені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і по­станов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;
 

е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді і контролі за виконан­ням законів (абз. 2 п. 1 ст. 2 Закону України № 3781-ХІІ від 23 грудня 1993 р. із змінами, внесеними згідно із законами № 3111-ІІІ від 7 березня 2002 р.; № 1518-ІУ від 19 люто­го 2004 р.; № 3200-ІУ від 15 грудня 2005 р. та № 3610-УІ від 7 липня 2011 р.).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів, є такі: 1) вони знаходяться у трудових чи службових відносинах з названими право­охоронними органами; 2) за характером посади, яку обіймають, виконують правоохо­ронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні праців­ники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних органів, які не здій­снюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залучають для проведення екс­пертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпо­середнього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це об’єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку й охорони державного кордону, що мають статут і зареєстро­вані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

Державні виконавці - це начальник відділу примусового виконання рішень, за­ступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового вико­нання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮ, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рі­шень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу держав­ної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в міс­ті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР (ВВРУ. - 1998. - № 36-37. - Ст. 243) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23 червня 2005 р. № 2716-ІУ (ВВРУ. - 2005. - № 33. - Ст. 431); в редакції Законів від 22 грудня 2006 р. № 521-У (ВВРУ. - 2007. - № 10. - Ст. 84); від 4 листопада 2010 р. № 2677-УІ (ВВРУ. - 2011. - № 19-20. - Ст. 142).

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, перед­баченому законом (ст. 4 Закону України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР у ред. Закону України від 10 липня 2003 р. № 1095-ІУ (ВВРУ. - 2004. - № 6. - Ст. 37).

До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державно­го кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку і державного кордону. Їх завданням є сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам ви­конавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністра­тивних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє положення (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування (статті 1, 2 та 6 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІІІ (ВВРУ. - 2000. - № 40. - Ст. 238) із змінами, вне­сеними згідно із законами від 26 грудня 2002 р. № 393-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 13. - Ст. 90); від 3 квітня 2003 р. № 662-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 27. - Ст. 209); Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку, затверджений по­становою КМУ від 20 грудня 2000 р. № 1872 (ОВУ - 2000. - № 52. - Ст. 225).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону та здатний за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних за­садах взяті на себе зобов’ язання.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Держав­ної прикордонної служби України й одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’ язки, зразки яких за­тверджуються КМУ. Підготовка членів зазначених громадських формувань здійсню­ється у порядку, що встановлюється МВС і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (ВВРУ. - 2000. - № 40. - Ст. 338) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 3 квітня 2003 р. № 662-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 27. - Ст. 209).

Члени формування можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації формування після проходження відповідної правової і спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Державної прикордонної служби та одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення і нарукавної пов’язки члена формування.

Не можуть бути членами зазначених громадських формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановле­ному законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України.