Якщо погроза або насильство були способом (формою) втручання в діяльність судових органів, дії винного охоплюються ознаками ст. 377 КК і додаткової кваліфікації за ст. 376 КК не потребують, бо в такому випадку злочин, передбачений ст. 377 КК, є спе­ціальним видом втручання в діяльність судових органів (див. коментар до ст. 376КК).

            Суб’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 377 КК полягає лише у прямому умислі, а за частинами 2 та 3 ст. 377 КК умисел може бути як прямим, так і непрямим. При цьому слід ураховувати, що до змісту вини має обов’язково входити усвідомлен­ня винним того, що він: а) застосовує психічне чи фізичне насильство щодо судді, народного засідателя, присяжного або їхніх родичів; б) вчиняє злочин у зв’язку з ді­яльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя. Тому, якщо умисел винного було спрямовано на застосування насильства щодо судді, народного засідателя, присяжно­го чи їх близьких родичів, але внаслідок припущеної помилки злочин фактично вчи­няється щодо особи, яка не належить до числа потерпілих, зазначених у ст. 377 КК (так звана «помилка в об’єкті»), вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 КК та за відповідною частиною ст. 377 КК.

             Суб’єкт злочину: щодо погрози (ч. 1 ст. 377 КК), побоїв, легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 377 КК) - особа, що досягла 16-річного віку; щодо тілесних ушко­джень середньої тяжкості (ч. 2) та тяжких (ч. 3) - 14-річного віку.

             Якщо для здійснення погрози або насильства використовувалися предмети, зазначені у статтях 262, 263 чи 263[47] КК, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених зазначеними статтями і відповідною частиною ст. 377 КК. У разі застосування психічного чи фізичного насильства до осіб, зазначених у ст. 377 КК, при перевищенні службовою особою влади або службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати ще й за частинами 2 або 3 ст. 365 КК.