Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

             Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудже­ною до цього покарання, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

ухилення від виконання обов’язку відбути (виконати) зазначений у ст. 389 КК і при­значений вироком суду вид покарання, злочин визнається закінченим і набуває три­ваючого характеру.

             Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними і залежать пе­редусім від того виду покарання, який призначений вироком. При цьому слід урахо­вувати, що будучи бездіяльністю за своєю юридичною природою, ухилення від по­карання з боку фактичного його виразу може виявлятися як в активній (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу тощо), так і в пасивній (наприклад, нез’явлення до місця відбування громадських робіт, несплата штрафу у встановлений для цього строк тощо) поведінці особи, спрямованій на ухилення від покарання. Але всі ці діяння, у тому числі й активні, є лише способом (формою) такого ухилення, яке полягає в невиконанні засудженим обов’язку відбути (виконати) покарання, призна­ченого йому вироком суду.

             Ухилення від сплати штрафу може полягати: у відмові сплатити штраф, при­значений вироком суду як основне або додаткове покарання; у його несплаті у вста­новлений ст. 26 КВК або ч. 4 ст. 53 КК строк; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості по сплаті штрафу, тощо. Ухилення від сплати штрафу необхідно відрізняти від випадків, коли особа не має можливості його сплатити і настають наслідки, передбачені ч. 5 ст. 53 КК (див. про це коментар до ст. 53 КК).

Ухилення від покарання, передбаченого ст. 55 КК, полягає в порушенні вимог вироку про заборону обіймати ті посади або займатися тією діяльністю, права на які засуджений позбавлений, як основне чи додаткове покарання за вироком суду, або у порушенні інших обов’язків, які накладаються на засудженого до цього виду по­карання вироком суду відповідно до ст. 34 КВК (СПВСУ 2010. - С. 458-460).

Ухиленням від відбування громадських робіт відповідно до ч. 3 ст. 40 КВК визна­ється: 1) невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбуван­ня покарання (статті 36, 37 КВК); 2) притягнення до адміністративної відповідаль­ності за правопорушення, які були вчинені засудженим після письмового його попе­редження; 3) невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин; 4) допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця; 5) поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Ухиленням від відбування виправних робіт за ч. 6 ст. 46 КВК визнається: 1) неви­конання встановлених обов’ язків, порушення порядку та умов відбування покарання (статті 41, 42 КВК); 2) вчинення проступку, за який засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності; 3) допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця;

           поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

             Слід також ураховувати, що при ухиленні від будь-якого виду покарання ви­никає ситуація, передбачена в ст. 71 КК, - сукупність вироків. Тому, засуджуючи осо­бу за ухилення від покарання, суд повинен за правилами ст. 71 КК до покарання, призначеного за ст. 389 КК, повністю або частково приєднати ту невідбуту частину покарання за попереднім вироком, від відбування якого засуджений ухилявся (СПВСУ 2010. - С. 461-462).

             Відповідальність за ст. 389 КК можлива лише за умови, якщо особу засуджено до покарання із законних підстав. Якщо покарання призначене незаконно, то вирок за ухилення від його відбування підлягає скасуванню, а кримінальне провадження припиненню за відсутності у діянні особи складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК). Ви­ключається відповідальність за ст. 389 КК і у разі ухилення особи від сплати штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи від­бування виправних робіт, призначених як заходи адміністративного стягнення (статті 27, 30, 31 КУпАП). Наявність на боці засудженого поважних причин (тяжка тривала хвороба, виїзд в іншу місцевість без дозволу у зв’язку із загибеллю близьких тощо), що призвели до невиконання ним обов’язку щодо відбування видів покарань, перед­бачених у ст. 389 КК, також виключає відповідальність за ухилення від покарання за умов, передбачених статтями 39-41 КК.

             Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел та спеціальна мета — ухи­литися від відбування покарання.

             Суб’єкт злочину спеціальний - особа, засуджена до відповідного виду покарання обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили (СПУ. - 2010. - № 5. - С. 89-90). Виходячи з цього, ВСУ вважає, що якщо особа ухиляється від покарання, яке не при­значалося вироком суду, а було застосоване до неї на підставі інших судових рішень (наприклад, у порядку заміни згідно зі ст. 82 КК), притягнення такої особи до відпо­відальності за ст. 389 КК виключається, бо вона не є суб’єктом цього злочину (РВСУ. - 2012. - Вип. 2(25). - С. 78-83).