• strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя

чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням пра­восуддя, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Якщо посягання здійснюється на життя Голови чи судді Конституційного або Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю як представників судової гілки влади, дії вин­ного слід кваліфікувати за ст. 112 КК.

             Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким розуміють закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого у зв ’язку з виконанням діяльнос­ті, пов’язаної із здійсненням правосуддя (див. коментар до статей 115 і 377КК).

             Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного може бути вчинено як під час безпосереднього виконання ними діяльності, пов’язаної із здійсненням право­суддя, так і в інший час - до чи після виконання цієї діяльності. Утім обов’язковою умовою відповідальності за цей злочин є наявність його зв ’язку з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя (про поняття такого зв ’язку див. коментар до ст. 377 КК).

             У разі замаху на вбивство посягання визнається закінченим із моменту вчинен­ня винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. 3 ст. 15 КК). При цьому вчинене кваліфікується тільки за ст. 379 КК без посилання на ст. 15 КК.

Створення умов для здійснення посягання (підшукування засобів, знарядь, роз­робка плану, змова співучасників тощо) кваліфікується як готування до злочину (ч. 1 ст. 14 та ст. 379 КК). Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов’язана із вчиненням конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може розглядатися ні як готування до злочину, ні як закінчене посягання на життя і за наявності до того підстав кваліфікується за ч. 1 ст. 377 КК.

             У разі вбивства посягання визнається закінченим із настанням смерті потерпі­лого. При цьому слід ураховувати, що коли в процесі реалізації умислу на позбавлен­ня життя потерпілого винний висловлює щодо нього погрози, завдає йому побої, за­подіює тілесні ушкодження, вчинене охоплюються ознаками ст. 379 КК і додаткової кваліфікації за ст. 377 КК не потребує. Якщо посягання на життя потерпілого здій­снювалося шляхом застосування катувань (ст. 127 КК), вчинене також охоплюється ознаками ст. 379 КК.

             Посягання на життя за ст. 379 КК є спеціальним видом умисного вбивства, перед­баченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих злочинів виключається. Проте, якщо посягання на життя вчинене за наявності в діянні інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, учинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 379 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК (абз. 5 п. 12 ППВСУ «Про су­дову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 // ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39). Зокрема, посягання на життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12

ч.  2 ст. 115 та ст. 379 КК, а якщо воно здійснюється учасниками злочинної організації або озброєної банди, - за ст. 379 КК та відповідно за ч. 1 ст. 255 або ст. 257 КК (п. 26 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стій­кими злочинними об ’єднаннями» від 23 грудня 2005р. № 13 // ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 6).

             Якщо для позбавлення життя потерпілого винний використовує зброю, бойові припаси або вибухові речовини, які ним виготовлені чи знаходяться у нього без перед­
 

 

баченого законом дозволу, то відповідальність настає за сукупністю злочинів, які передбачені ст. 379 КК та статтями 263 або 2631 КК.

             Умисне вбивство судді, народного засідателя, присяжного чи їх близьких ро­дичів, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) або при пере­вищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, а не за ст. 379 КК.

             Відповідальність за ст. 379 КК настає лише за умови, якщо діяльність потерпі­лого щодо здійснення правосуддя мала законний характер. За відсутності цієї умови вчинене має оцінюватися з урахуванням положень статей 36-40 КК, а якщо підстави для застосування цих норм відсутні, вчинене слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

             Суб’єктивна сторона посягання на життя у разі замаху на вбивство - лише прямий умисел, а у разі закінченого вбивства — як прямий, так і непрямий умисел, бо винний може вчиняти цей злочин не лише з метою протидії законній діяльності по­терпілого, а й з мотивів помсти за неї, коли смерть останнього є наслідком, спричи­нення якого особа хоча і не бажала, але свідомо припускала.

До змісту умислу має обов’язково входити усвідомлення винним того, що він: а) по­сягає на життя судді, народного засідателя, присяжного чи їх близьких родичів; б) вчиняє посягання у зв’язку з діяльністю цих осіб щодо здійснення правосуддя. Тому, якщо такий умисел хоча й було спрямовано на позбавлення життя судді, народного засідателя, при­сяжного чи їх близьких родичів, але внаслідок припущеної помилки посягання було здійснене на життя особи, яка не належить до числа потерпілих, зазначених у ст. 379 КК (так звана «помилка в об’єкті»), вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 379 КК.

             Мотив вчинення злочину не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони даного злочину, однак в окремих випадках його встановлення дозволяє правильно кваліфікувати злочинні діяння. Зокрема, не виключається можливість вчинення зло­чинних діянь щодо потерпілих, керуючись при цьому одночасно корисливими моти­вами та мотивами помсти за діяльність потерпілого, яка пов’язана із здійсненням правосуддя. У таких випадках вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена п. 6 ст. 115 та ст. 379 КК.

             Якщо судді, народному засідателю, присяжному чи їх близьким родичам було заподіяно смерть з необережності, вчинене слід кваліфікувати не як злочин проти правосуддя, а як злочин проти життя особи (ст. 119 КК).

             Суб’єкт злочину - загальний, тобто особа, що досягла 14-річного віку.

Якщо даний злочин вчинила службова особа при перевищенні влади або службових

повноважень, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 365 та ст. 379 КК (п. 11 ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 //ВВСУ. - 2004. - № 2. - С. 7-9).