Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді або під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого проваджен­ня, розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України -

караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

             Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати пока­зання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

(Стаття 385 в редакції законів України № 2456-ІУ від 3 березня 2005р., № 890-УІ від 15 січня 2009р., № 4652-УІ від 13 квітня 2012р.)

             Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 385 КК виявляється в бездіяльності, що являє собою відмову (ухилення): а) свідка - від давання показань; б) експерта - від виконання обов’язків щодо надання висновку; в) перекладача - від виконання обов’язків щодо здійснення перекладу.

За частиною 1 ст. 385 КК карається злочин із формальним складом, який визна­ється закінченим із моменту вчинення хоча б одного із зазначених діянь.

             Під відмовою від виконання дій (обов’язків), зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, слід розуміти ухилення особи, викликаної як свідок, призначеної експертом або перекла­дачем, від виконання покладеного на неї процесуального обов’язку давати показання (п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), здійснювати експертне дослідження (п. 1 ч. 5 ст. 69 КПК) і на­дати висновок (ст. 101 КПК) чи здійснити переклад (п. 3 ч. 3 ст. 68 КПК) за відсутнос­ті поважних причин, які перешкоджали б виконанню цього обов’язку.

             Відмова від виконання дій (обов’язків), зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, може по­лягати у: а) відкритій, ясно вираженій та категоричній заяві винного (в усній чи пись­мовій формі) про своє небажання давати показання, проводити експертне досліджен­ня або здійснювати переклад у цілому чи в якійсь частині; б) неправдивій заяві про відсутність поінформованості за справою або про неможливість здійснити експерти­зу чи переклад; в) замовчуванні окремих фактів та обставин у показаннях, експертно­му висновку чи перекладі.

             Злочин може бути вчинений лише шляхом пасивної поведінки - бездіяльності, бо для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок, експерт чи перекладач відмо­вилися від виконання покладених на них обов’язків, тобто ухилилися від вчинення тих дій, які вони повинні були і мали можливість здійснити, що виявляється в повному чи частковому замовчуванні фактів та обставин у показаннях, висновку чи перекладі. Тому неправдива заява про відсутність поінформованості за справою або про неможливість здійснити експертизу чи переклад, а також замовчування окремих фактів та обставин кваліфікуються саме за ст. 385 КК, а не за ст. 384 КК, бо в цих випадках відсутні які-не- будь дії і особа лише замовчує відомі їй факти та обставини, що є способом відмови (ухилення) від виконання обов’язків (див. коментар до ст. 384 КК).

            Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є певна обстановка, бо відмова від виконання обов’язків, зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, має бути вчинена під час досудового розслідування, судового або виконавчого провадження, а також при здійсненні розслідування тимчасовою слідчою комісією ВРУ (ст. 89 Конституції України).

            Відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК можлива лише за умови, якщо осіб, зазна­чених у цій нормі, у встановленому законом процесуальному порядку (розписка, присяга) було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від показань (статті 67, 224 КПК, 50 ЦПК, 141 КАС), експертного висновку (статті 70 КПК, 53 ЦПК, 133 КАС) чи перекладу (статті 68 КПК, 55 цПк, 125 КАС). Наявність такого попере­дження та його належне процесуальне оформлення є, з одного боку, обов’язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК, а з іншого - відмежовує цей злочин від ухилення від явки (нез’явлення) до органів досудового розслідування чи до суду, яке тягне за собою лише адміністративну відповідальність (статті 1853, 1854 КУпАП).

            Для відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК необхідно встановити відсутність на боці суб’єкта злочину поважних причин (наприклад, хвороба, недостатність матеріалів, наданих для висновку, незнання мови тощо), які перешкоджали б і тим самим виклю­чали реальну можливість виконання ним покладених на нього обов’язків свідка, екс­перта чи перекладача. До таких причин належать і різні форми примушування особи до відмови від виконання її обов’язків, застосування якого виключає відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК за наявності підстав, передбачених у статтях 39-41 КК.

            Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел, бо особа усвідомлює, що без поважних причин ухиляється від виконання покладених на неї обов’язків свідка, експерта чи перекладача і бажає цього. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

            Якщо діяння, зазначене в ч. 1 ст. 385 КК, вчиняється з метою приховування зло­чину, раніше вчиненого членом сім ’ї, близьким родичем або самою особою, яка від­мовляється давати показання, надати висновок чи зробити переклад, вчинене на під­ставі ч. 2 ст. 385 та ч. 2 ст. 396 КК не містить ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо така відмова здійснюється з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, вчиненого іншою особою, скоє­не слід кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 385 КК, бо приховування злочину (ч. 1 ст. 396 КК) може бути вчинене лише шляхом активних дій (див. коментар до ст. 396 КК).

            Суб’єкт злочину спеціальний - свідок, експерт чи перекладач, які у встанов­леному законом порядку попереджені про відповідальність за ухилення (відмову) від виконання покладених на них обов’язків. Потерпілий, спеціаліст, підозрюваний, об­винувачений, підсудний, цивільний позивач та відповідач за відмову від давання по­казань кримінальної відповідальності не несуть.

            У частині 2 ст. 385 КК конкретизуються приписи ч. 1 ст. 63 Конституції Укра­їни, у яких встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за від­
 

мову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, ст. 3 СК).

Проте при застосуванні ч. 2 ст. 385 КК слід ураховувати таке: якщо особа добро­вільно заявляє про свій намір давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів і ця заява оформлюється в належному процесуальному порядку, то давання в подальшому завідомо неправдивих показань або відмова від їх давання може зумо­вити відповідальність за ст. 384 або ч. 1 ст. 385 КК.