• strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

            Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обме­ження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

            Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбав­лення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду - карається позбавленням волі на строк до трьох років.

            Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 390 КК полягає в ухиленні від відбу­вання (невиконанні обов’язку відбути) покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК), яке може виявитися у вчиненні хоча б одного із таких діянь, як: 1) самовільне зали­шення засудженим місця обмеження волі; 2) злісне ухилення від робіт, до яких в обов’язковому порядку залучається засуджений (статті 59, 60 КВК); 3) систематич­не порушення засудженим громадського порядку; 4) систематичне порушення вста­новлених для засуджених правил проживання (ст. 59 КВК).

За частиною 1 ст. 390 КК передбачена відповідальність за злочин із формальним складом, який може бути вчинений шляхом як дії, так і бездіяльності і визнається закінченим із моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із за­значених діянь.

            Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправному цен­трі (ч. 1 ст. 56 КВК), у межах якого вони постійно перебувають під наглядом і зали­шати які мають право лише за спеціальним дозволом адміністрації (ч. 3 ст. 59 КВК). Тому самовільне (тобто без дозволу адміністрації) залишення території (меж) виправ­ного центру і є підставою для відповідальності за ч. 1 ст. 390 КК.

            Злісний характер ухилення від робіт у кожному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виявлятися: у відкритій, демонстративній відмові від виконання робіт; тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; прогулах та інших не­одноразових порушеннях трудової дисципліни; з’ явленні на роботі в нетверезому стані тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і трива­лість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені пору­шення заходів стягнення тощо.

Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні засудженим не менше трьох адміністративних (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систе­матичне порушення встановлених правил проживання - не менше трьох дисциплі­нарних проступків (збереження в житлових приміщеннях заборонених для засуджених предметів, виробів та речовин, неодноразова відсутність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи стягнення (ст. 68 КВК).

            За частинами 2 та 3 ст. 390 КК карається неповернення до місця відбування по­карання особи, засудженої до обмеження (ч. 2) або до позбавлення (ч. 3) волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, - після закінчення строку такого виїзду.

             Відповідно до ст. 111 КВК засудженим до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) може бути дозволено короткочасний виїзд за межі колонії на строк не більше семи діб у зв’ язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близьких, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудже­ному або його сім’ї). За тих же обставин дозволяється короткочасний виїзд за межі виправного центру і засудженим до обмеження волі (ст. 61 КК). Останні на підставі

ч.  2 ст. 59 КВК можуть одержати дозвіл на такий виїзд і з інших поважних причин (необхідність звернутися в медичний заклад із приводу захворювання чи лікування; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судово-слідчих органів; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування). Ці засуджені можуть одержати дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихід­ні дні як захід заохочення (ч. 1 ст. 67 КВК).

             У всіх випадках такого виїзду, якщо засуджений не повертається до місця об­меження або позбавлення волі після закінчення строку, наданого йому для виїзду і за відсутності поважних причин, вчинене розглядається як ухилення від подальшо­го відбування покарання і кваліфікується за частиною 2 або 3 ст. 390 КК. Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявності обставин, зазначених у ст. 39 КК), відповідальність особи за ухилення від покарання виклю­чається.

             Слід також ураховувати, що при ухиленні від будь-якого виду покарання ви­никає ситуація, передбачена в ст. 71 КК, - сукупність вироків. Тому, засуджуючи осо­бу за ухилення від покарання, суд повинен за правилами ст. 71 КК до покарання, призначеного за ст. 390 КК, повністю або частково приєднати ту невідбуту частину покарання за попереднім вироком, від відбування якого засуджений ухилявся (СПВСУ 2010. - С. 461-462).

             Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел і спеціальна мета - ухи­литися від відбування покарання.

             Суб’єкт злочину спеціальний: за ч. 1 ст. 390 КК - особа, що засуджена і відбуває покарання у виді обмеження волі; за частинами 2 та 3 ст. 390 КК - особа, засуджена до обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі на певний строк, що отримала дозвіл на короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи (СПУ. - 2010. - № 5. - С. 89-90).