• strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 396. Приховування злочину

            Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого зло­чину -

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

            Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

             Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, полягає лише в активній поведінці - діях, спрямованих на приховування злочину. Форми такого приховування наведені у ч. 6 ст. 27 КК і виявляються в переховуванні: а) злочинця (наприклад, шляхом надання йому житла, транспортних засобів, документів); б) зна­рядь та засобів вчинення злочину (наприклад, зброї, підроблених документів); в) слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців злочинця);

г)  предметів, здобутих злочинним шляхом (наприклад, грошей, коштовностей, іншо­го майна) (РВСУ. - 2007. - Вип. 1(14). - С. 111-113).

             Слід, однак, ураховувати, що серед конкретних форм приховування злочину в ч. 6 ст. 27 КК називається й така, як придбання чи збут предметів, здобутих зло­чинним шляхом. При цьому робиться посилання на ст. 198 КК, яка хоча і встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання чи збут, але не будь-яких пред­метів, одержаних злочинним шляхом, а лише такого їх різновиду, як майно. Звідси випливає, що у випадках, коли винний приховує злочин шляхом придбання чи збуту не майна, а інших предметів (наприклад, документів), здобутих злочинним шляхом, приховування злочину може бути вчинене і в такій його формі, як їх придбання чи збут, і тому підлягає кваліфікації не за ст. 198, а за ст. 396 КК.

             За частиною 1 ст. 396 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 6 ст. 27 КК дій визна­ється закінченим і набуває триваючого характеру.

             Стаття 27 КК поділяє приховування злочину на заздалегідь обіцяне (ч. 5) і зазда­легідь не обіцяне (ч. 6). У першому випадку має місце співучасть у злочині у вигляді пособництва, бо приховування злочину було обіцяне до початку вчинення того злочину, який приховується, або хоча і під час його вчинення, але до моменту його закінчення. У другому - приховування злочину не обіцяється заздалегідь, а здійснюється вже після закінчення того злочину, який приховується. Тому таке приховування визнається лише причетною до злочину діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК) і кваліфікується за ч. 1 ст. 396 КК. При цьому слід ураховувати, що співучастю в злочині може бути визнане і таке його приховування, яке хоча й не було заздалегідь обіцяне, проте через інші причини (напри­клад, внаслідок систематичності приховування злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю злочину або іншим його співучасникам розрахо­вувати на таке сприяння без попередньої домовленості з приховувачем.

             За частиною 1 ст. 396 КК відповідальність настає за приховування злочину лише певного ступеня тяжкості - тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК). Таким чином, приховування злочину невеликої (ч. 2 ст. 12 КК) чи середньої (ч. 3 ст. 12 КК) тяжкості не є кримінально караним. Проте, якщо приховування містить ознаки самостійного складу злочину, то незалежно від тяжкості приховуваного зло­чину вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями Особливої частини КК (п. 9 ч. 2 ст. 115, статті 198, 205, 209, 256 КК тощо). Наприклад, дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, додатковій кваліфікації ще й за ст. 396 КК не підлягають, бо вчинене вбивство по­вністю охоплюється тут ознаками п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39).

             Якщо предметом приховування є такі знаряддя чи засоби вчинення злочину або такі предмети, здобуті злочинним шляхом, придбання, зберігання чи збут яких містить ознаки самостійного складу злочину, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 396 КК та за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, за статтями 199, 263, 265, 300, 301, 307, 309, 311, 321, 359 КК тощо). За сукупністю з ч. 1 ст. 396 КК слід кваліфікувати і приховування злочину, що здійснюється шляхом вчинення діяння, яке утворює склад іншого злочину (наприклад, приховування злочину шляхом знищення чи пошкодження майна, підроблення, приховування чи знищення документів тощо (п. 10 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7 // ВВСУ. - 2010. - № 7. - С. 6-10).

             Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчинене лише шляхом так званих фізичних дій і лише тих із них, які передбачені ч. 6 ст. 27 КК. Тому так зване «інтелектуальне приховування», коли особа з метою приховування якогось злочину, наприклад, направляє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення зло­чину або дає завідомо неправдиві показання, не містить ознак складу злочину, перед­баченого ч. 1 ст. 396 КК, і кваліфікується лише за відповідними статтями КК (у на­веденому прикладі — за статтями 383 або 384 КК).

             Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо вин­ний усвідомлює, що приховує саме злочин. Щодо тяжкості цього злочину, то для від­повідальності за ч. 1 ст. 396 КК досить встановити, що особа усвідомлювала лише ті фактичні ознаки приховуваного ним діяння, які свідчать про його приналежність до тяжкого чи особливо тяжкому злочину і саме так оцінюються за законом. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

             Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа з використанням службового станови­ща чи з перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за стат­тями 364 або 365 КК незалежно від тяжкості злочину, що приховується. Якщо злочин, який приховується, є тяжким або особливо тяжким, дії службової особи слід додатко­во кваліфікувати і за ч. 1 ст. 396 КК.

             У частині 2 ст. 396 КК закріплене положення, що спирається на конституційний припис (ч. 1 ст. 63 Конституції України), згідно з яким виключається кримінальна відповідальність за приховування злочину, вчиненого членом сім’ї або близьким ро­дичем особи (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, ст. 3 СК).