Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких роди­чів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

             Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близь­ким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до шести років.

             Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близь­ким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

             Потерпілими від злочину можуть бути чотири категорії осіб: а) професійні суд­ді (про поняття судді див. коментар до ст. 374 КК); б) народні засідателі; в) присяжні (про поняття народних засідателів та присяжних див. ч. 1 ст. 5 7 Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів» // ОВУ. - 2010. - № 55/1. - Ст. 1900); г) їхні близькі родичі (про поняття та коло близьких родичів див. п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК; ч. 2 ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993р. № 3781-ХІІ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» //ВВРУ. - 1994. - № 11. - Ст. 50).

Товариські та третейські суди не належать до державних органів судової влади, тому судді цих судів не можуть бути потерпілими від злочину, передбаченого ст. 377 КК. Відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошко­дженням майна щодо товариських та третейських суддів у зв’язку з їх діяльністю, а також щодо їх близьких родичів настає на загальних підставах.

Якщо погроза чи насильство застосовуються щодо Голови або судді Конституцій­ного чи Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю як представників судової гілки влади, вчинене кваліфікується за ст. 346 КК.

             Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 377 КК характеризується активною по­ведінкою - діями, що виявляються у погрозі. Така погроза є усвідомленим, ясно ви­раженим та конкретним проявом у дійсності злочинного наміру винного, який ви­словлює її у зв’язку з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя. За части­ною 1 ст. 377 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту доведення погрози до відома потерпілого.

             За частиною 1 ст. 377 КК зміст діяння полягає у погрозі: а) вбивством (див. коментар до ст. 129 КК) ; б) застосуванням іншого фізичного насильства; в) знищен­ням чи пошкодженням майна (див. коментар до ст. 195 КК). Для відповідальності достатньо, щоб зміст погрози відповідав хоча б одному із зазначених видів.

             Погроза може бути доведена до відома потерпілого в будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї чи інших предметів, поштою, телефоном, фак­сом, через мережу Інтернет, від свого імені чи анонімно. Вона може бути виражена за допомогою міміки та жестів, якщо характер цих рухів буде розкривати зміст погрози. В окремих випадках погроза може бути здійснена шляхом вчинення певних фізичних дій. Наприклад, особа може підштовхувати потерпілого до краю прірви або в отвір відкритих дверей потяга, що рухається на швидкості, не маючи наміру зіштовхнути у прірву чи з потяга. Однак таке діяння в даному випадку має інформаційний харак­тер - передає в такий спосіб потерпілому інформацію щодо можливого заподіяння шкоди його життю чи здоров’ю. Оскільки погроза є психічним впливом на волю і сві­домість потерпілого, то навіть у випадках, коли вона здійснюється у формі фізичного діяння, останнє виступає лише способом передачі інформації потерпілому про мож­ливе заподіяння шкоди йому або його близьким родичам чи їх майну.

             Іноді погрози висловлюються у невизначеній формі, наприклад, «я ще з тобою розрахуюсь», «ми ще зустрінемось на вузькій дорозі» та ін. У таких випадках потріб­но враховувати всю сукупність чинників, пов’ язаних із цими висловлюваннями, для правильного тлумачення їх змісту. При цьому необхідно оцінювати обстановку, в якій ця погроза висловлювалася, місце, час, особу винного, його попередню поведінку (наприклад, чи висловлював він раніше аналогічні погрози) тощо. Якщо при такому комплексному аналізі невизначеність форми буде свідчити тільки про зовнішню за- вуальованість погрози, але при цьому очевидним буде її характер, спрямованість та зміст, то така погроза за наявності зв’язку з діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя становить злочин, передбачений ч. 1 ст. 377 КК.

             Погроза може бути здійснена безпосередньо або передана через інших осіб, але обов’язковою умовою відповідальності за погрозу є доведення її змісту до відома потерпілого. Тому висловлення погрози на адресу потерпілого у присутності третіх осіб без наміру доведення змісту цих погроз до його відома не є злочином. Не будуть такі діяння злочином навіть і тоді, коли про це стало відомо потерпілому від осіб, які чули ці погрози, якщо особа не мала наміру саме в такій спосіб (через третіх осіб) довести погрозу до відома потерпілого.

             Погроза полягає лише в обіцянці (висловленні бажання, наміру) застосувати саме фізичне насильство (вбивство, тілесні ушкодження, побої, незаконне позбавлен­ня особи волі, посягання на статеву свободу тощо) або знищити (пошкодити) майно потерпілого. Висловлення залякувань іншого характеру (наприклад, погроза позба­вити суддю яких-небудь благ чи привілеїв, розголосити ганебні відомості чи наклеп щодо його близьких тощо) не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 377 КК і за наявності до того підстав може розглядатися як злочин, передбачений ст. 376 КК, чи як підбу­рювання до вчинення іншого злочину, наприклад, передбаченого ст. 375 КК.

             Учинене кваліфікується за ч. 1 ст. 377 КК незалежно від того, як сприймав по­грозу потерпілий і чи мав винний намір та можливість її реалізувати. Тому злочин визнається закінченим із моменту доведення погрози до відома потерпілого незалеж­но від того, чи вплинула вона на діяльність судді, народного засідателя або присяж­ного.

             Погроза будь-яким за ступенем тяжкості фізичним насильством охоплюється ознаками ч. 1 ст. 377 КК, за винятком погрози вбивством, яка виходила від члена ор­ганізованої групи і яка утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 129 та ч. 1 ст. 377 КК.

             Злочин, передбачений ст. 377 КК, за часом свого здійснення може бути вчине­ний: а) до виконання потерпілим діяльності щодо здійснення правосуддя (з метою недопущення такої діяльності); б) у процесі її виконання (з метою протидії, перешко­джання такій діяльності) або навіть в) після її виконання (із мотивів помсти за таку діяльність). Проте у всіх випадках обов’язковою ознакою об’єктивної сторони зло­чину, передбаченого ст. 377 КК, є наявність зв ’язку між діями винного (психічним чи фізичним насильством) і діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя. Від­сутність такого зв’язку виключає кваліфікацію за ст. 377 КК, і за наявності необхідних підстав вчинене може бути кваліфіковане або як злочин проти життя, здоров’ я чи власності особи (наприклад, за статтями 129, 195 КК), або за ст. 350 КК.

             Слід ураховувати, що діяльність, у зв’язку з якою винний застосовує психічне чи фізичне насильство до потерпілого, хоча й має бути пов’язана із здійсненням пра­восуддя, але такий зв’язок може бути як безпосереднім (зв’язок у вузькому розумінні), коли суддя у встановленому законом порядку бере участь у підготовці до розгляду судових справ, їх розгляді, ухваленні рішень чи їх виконанні, так і опосередкованим
 

(зв’язок у широкому розумінні), коли потерпілий виконує дії та приймає рішення організаційно-розпорядчого або процесуального характеру (наприклад, у зв’язку з обі­йманням посади голови суду), від яких залежить розгляд конкретних справ і прийнят­тя рішень (здійснює прийом громадян, розглядає звернення та заяви, призначає голо­вуючого в судовому засіданні, вирішує питання про відвід суддів, призупиняє вико­нання рішень тощо).

Якщо ж винний погрожує потерпілому у зв’язку зі здійсненням останнім іншої, хоча і службової, але не пов ’язаноїзі здійсненням правосуддя діяльності (наприклад, у зв’язку із прийомом та звільненням працівників канцелярії суду, участю в узагаль­неннях судової практики та підготовці нормативних актів), вчинене не містить складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377 КК, а дії винного слід кваліфікувати за ст. 350 КК.

Якщо погроза була реакцією на незаконні діяння потерпілого або викликана осо­бистими неприязними стосунками, не пов’язаними з виконанням суддею своїх обов’язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти особи або власності.

            За частинами 2 та 3 ст. 377 КК карається злочин із матеріальним складом, коли потерпілому у зв’язку з діяльністю щодо здійснення правосуддя нанесені побої, спри­чинені легкі або середньої тяжкості (ч. 2) чи тяжкі тілесні ушкодження (ч. 3). Ці зло­чини визнаються закінченими з моменту нанесення потерпілому побоїв або заподі­яння відповідних тілесних ушкоджень, які повинні бути у причинному зв’язку з учи­неним винним діянням. Додаткова кваліфікація діянь, передбачених частинами 2 і 3 ст. 377 КК, ще й за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я, не потрібна (абз. 2 п. 11 ППВСУ «Про практику застосування судами кри­мінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7 // ВВСУ. - 2010. - № 7. - С. 6-10).

            Слід ураховувати, що в кожній частині ст. 377 КК передбачені окремі склади злочинів, тому якщо винний вчиняє декілька злочинних діянь, передбачених різними частинами ст. 377 КК, то за наявності їх реальної сукупності кожне з таких діянь по­требує самостійної кваліфікації за відповідною частиною ст. 377 КК.