Злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка від­буває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

(Стаття 391 в редакції Закону України № 1254-УІ від 14 квітня 2009 р.)
 

             Потерпілими від злочину є лише такі представники адміністрації установ ви­конання покарань, до кола яких належать службові особи цих установ, які відповідно до статей 70 та 135 КВК мають право застосовувати до засудженого передбачені законом (статті 68 та 132 КВК) заходи стягнення. Непокора чи протидія особам, що не є представниками адміністрації (наприклад, особам, що здійснюють загальноос­вітнє та професійно-технічне навчання засуджених) тягне за собою лише застосуван­ня заходів стягнення, передбачених статтями 68 та 132 КВК.

             Об’єктивна сторона злочину полягає в таких діях чи бездіяльності, як а) зліс­на непокора законним вимогам адміністрації; б) інша протидія адміністрації у здій­сненні її функцій. За статтею 391 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення самого діяння.

             Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце вчинення злочину - установа виконання покарань, в якій засуджений відбуває покарання у виді обмежен­ня (ст. 61 КК) або позбавлення (ст. 63 КК) волі (ст. 11 КВК).

             Злісна непокора (бездіяльність) вимогам адміністрації полягає у відкритій, демонстративній та вираженій у зухвалій формі відмові засудженого від виконання наполегливих, неодноразово висловлених законних вимог або розпоряджень пред­ставника адміністрації, який завдяки своєму службовому становищу має право ви­сувати такі вимоги та віддавати розпорядження, а засуджений зобов’ язаний і має можливість їх виконати. Така непокора може виявитися, наприклад, у необгрунтованій відмові від праці (не менше як три рази протягом року); систематичному ухиленні від лікування захворювань, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб; припинен­ні роботи з метою вирішення трудових та інших конфліктів тощо (ст. 133 КВК). Про­те, якщо представник адміністрації не звертався до засудженого з конкретними ви­могами про припинення порушень, вчинене не може бути кваліфіковане за ст. 391 КК.

             Інша протидія адміністрації в здійсненні її функцій (дія) характеризується вчиненням різного роду діянь (ст. 133 КВК), спрямованих на перешкоджання нормаль­ній роботі та навчанню засуджених, проведенню заходів відповідно до правил вну­трішнього розпорядку (вчинення протягом року більше трьох порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з них були накладені стягнення; вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовлен­ня, зберігання, купівля, розповсюдження заборонених предметів, дрібне хуліганство тощо). Якщо протидія адміністрації полягає у тероризуванні засуджених, нападі на адміністрацію або в створенні з цією метою організованої групи чи активній участі в ній, вчинене слід кваліфікувати за ст. 392 КК (див. коментар до ст. 392 КК).

             Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є вчинення непокори чи протидії у певний проміжок часу - протягом року після накладення на винного стяг­нення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночну камеру) або на більш суворий режим відбування покарання за порушення вимог режиму відбування покарання (ч. 3 ст. 101, ч. 1 ст. 132 КВК).

             Відповідальність за ст. 391 КК можлива лише за умови, якщо вимоги адміністра­ції до засудженого є законними, а допущені засудженим порушення не є малозначними. Тому відмова виконати незаконні вимоги чи протидія незаконним розпорядженням виключає відповідальність за ст. 391 КК, а вчинення засудженим малозначного про­ступку (наприклад, порушення форми одягу, запізнення до шикування) тягне за собою застосування лише заходів стягнення (статті 68 та 132 КВК). Якщо особу засуджено за ст. 391 КК за злісну непокору чи протидію адміністрації, які були вчинені під час від­бування незаконно призначених покарань, вирок, постановлений за ст. 391 КК, підлягає скасуванню, а справа припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

             Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел.

             Суб’єкт злочину спеціальний - особа, що відбуває покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) чи позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) і за порушення вимог режиму була піддана протягом року стягненню, зазначеному в диспозиції ст. 391 КК.