Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допо­моги, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

            Потерпілими від злочину можуть бути захисник, представник особи або їх близькі родичі (див. коментар до статей 397 та 398 КК).

            Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, яким визнається закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв’язку з його за­конною діяльністю (ВВСУ. - 2001. - № 4. - С. 11) щодо надання правової допомоги (див. коментар до статей 379, 397, 398 КК).

            У разі замаху на вбивство посягання є закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. 3 ст. 15 КК). При цьому вчинене кваліфікується тільки за ст. 400 КК без посилання на ст. 15 КК. У разі вбивства посягання визнається закінченим із настанням смерті потерпілого.

            Створення умов для вчинення посягання (підшукування засобів, знарядь, роз­робка плану, змова співучасників тощо) є готуванням до посягання на життя і квалі­фікується за ч. 1 ст. 14 та ст. 400 КК. Погроза вбивством, висловлена щодо потерпі­лого, але не пов’язана із вчиненням будь-яких конкретних дій, спрямованих на її ре­алізацію, не може визнаватися готуванням до посягання на життя і підлягає кваліфі­кації за ч. 1 ст. 398 КК.

            Посягання на життя захисника чи представника особи може бути вчинено як під час безпосереднього виконання ними своїх обов’язків, так і в інший час, але тіль­ки у зв’язку з наданням ними правової допомоги.

            За статтею 400 КК посягання на життя є спеціальним видом умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих злочинів виключа­ється. Проте, якщо у посяганні на життя наявні інші кваліфікуючі ознаки вбивства, передбачені ч. 2 ст. 115 КК, учинене слід кваліфікувати не лише за ст. 400 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК (абз. 5 п. 12 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 // ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39). Зокрема, посягання на життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, підлягає кваліфікації за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 400 КК, а вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди — за

ч.  1 ст. 255 або за ст. 257 і ст. 400 КК (п. 26 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13 // ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 6).

            Якщо для посягання на життя потерпілого винний використовує зброю, бойові припаси або вибухові речовини, які в нього знаходяться без передбаченого законом дозволу, то відповідальність настає за сукупністю статей 400 та 263 КК.

            Умисне вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, а не за ст. 400 КК.

            Суб’єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство - лише пря­мий умисел, а у разі закінченого вбивства - як прямий, так й непрямий умисел, бо злочин може вчинятися не тільки з метою протидії законній діяльності потерпілого, а й з мотивів помсти за неї, коли смерть потерпілого є наслідком, спричинення якого суб’єкт хоча й не бажає, але свідомо припускає. До змісту вини входить усвідомлення
 

винним також і того, що: а) посягання здійснюється на життя захисника, представни­ка особи чи їх близьких родичів; б) вчиняється у зв’язку з їх законною діяльністю щодо надання правової допомоги.

Якщо такий умисел було спрямовано на позбавлення життя захисника (представ­ника особи), але внаслідок припущеної помилки посягання фактично вчиняється щодо особи, яка не належить до числа потерпілих, зазначених у ст. 400 КК (так звана «по­милка в об’єкті»), вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 400 КК.

Якщо потерпілому було заподіяно смерть з необережності, вчинене слід кваліфі­кувати за ст. 119 КК.

              Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 14-річного віку. Якщо даний злочин вчинила службова особа при перевищенні влади або службових повноважень, її ді­яння слід кваліфікувати як сукупність злочинів - за ч. 3 ст. 365 та ст. 400 КК (п. 11 ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повно­важень» від 26 грудня 2003 р. № 15 // ВВСУ. - 2004. - № 2. - С. 7-9).