Умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

(Статтею 3891 Кодекс доповнено Законом України № 4652-УІ від 13 квітня

2012 р.)
 

             Згідно зі ст. 471 КПК в угоді про примирення зазначаються її сторони, форму­лювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотні для відпо­відного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних з відшкоду­ванням шкоди, які підозрюваний/обвинувачений зобов’ язаний вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призна­чення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуван­ням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди (ст. 476 КПК).

             Відповідно до ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, іс­тотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнан­ня підозрюваним/обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального право­порушення, обов’язки підозрюваного/обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домов­леності мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного/обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди (ст. 476 КПК).

             Якщо суд переконається, що угода відповідає вимогам закону (ч. 7 ст. 474 КПК) і може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду (ч. 1 ст. 475 КПК) і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ч. 5 ст. 65 КК).

             Предметом злочину є угода про примирення або про визнання винуватості, умови якої не виконуються.

             Об’єктивна сторона злочину характеризується пасивною поведінкою - безді­яльністю, яка полягає в невиконанні (ухиленні від виконання) угоди про примирення або про визнання винуватості за наявності на боці особи, засудженої на підставі такої угоди, обов’язку і реальної можливості її виконання.

             Невиконання угоди може виявлятися в різних формах поведінки особи і поля­гати у таких, наприклад, порушеннях умов її укладання, як відмова відшкодувати спричинену злочином шкоду чи усунення її не в тому обсязі, розмір якого було узго­джено сторонами; ухилення від сплати чи сплата в неповному обсязі суми аліментів, коштів, витрачених на відновлення пошкодженого житла, майна потерпілого чи на його лікування; невиконання домовленості про співпрацю щодо викриття злочину, вчиненого іншою особою; порушення взятого на себе зобов’язання припинити анти­громадський спосіб життя і працевлаштуватися, пройти курс лікування від захворю­вання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, тощо. При цьому слід урахо­вувати, що, будучи бездіяльністю за своєю юридичною природою, невиконання угоди з боку фактичного його виразу може виявлятися як в активній (наприклад, прихову­вання доходів з метою ухилення від відшкодування завданих збитків), так і в пасивній (наприклад, нез’ явлення до медичного закладу для проходження курсу лікування) поведінці особи, спрямованій на ухилення від виконання тих умов угоди, зміст яких викладено в статтях 471 і 472 КПК. Але всі такі діяння, у тому числі й активні, є лише способом (формою) такого ухилення, сутність якого полягає в невиконанні особою покладеного на неї обов’ язку виконати угоду.

            Невиконання угоди може полягати як у відкритій відмові від її виконання (чіт­ко виражене небажання її виконувати), так і мати прихований характер, коли особа лише створює видимість її виконання, а насправді ухиляється від цього. Але наявність на боці засудженого поважних причин (тяжка хвороба, стихійне лихо, загибель майна тощо), що позбавляють його реальної можливості виконати угоду, виключає відпо­відальність за ст. 389[51] КК.

            За статтею 3891 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який з моменту вчинення зазначеного в законі діяння - ухилення від вико­нання угоди - визнається закінченим і набуває триваючого характеру. Наслідки тако­го ухилення знаходяться поза межами об’ єктивної сторони цього складу злочину.

            Якщо невиконання угоди про примирення чи про визнання винуватості по­лягає в ухиленні засудженого від призначеного на підставі такої угоди вироком суду покарання (статті 389, 391, 393 КК) чи в порушенні умов його відбування (статті 391, 392 КК), вчинене слід кваліфікувати лише за зазначеними статтями КК, бо в таких випадках передбачені ними злочини є спеціальними видами невиконання відповідної угоди, які полягають в ухиленні засудженого від покарання, призначе­ного на її основі вироком суду. Якщо ж невиконання угоди виявляється у вчиненні злочину, який спричиняє шкоду не тільки інтересам правосуддя, а й іншим суспіль­ним відносинам (наприклад, остаточне знищення винним того пошкодженого ним раніше майна, яке він зобов’язався за угодою відновити), вчинене слід кваліфікува­ти за сукупністю злочинів.

            Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК, а також статей 471 і 472 КПК на підставі угоди про примирення чи про визнання винуватості особа може бути засуджена не тільки до реального відбуття покарання, а й зі звільненням від його відбування. Тому умис­не невиконання угоди, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 3891 КК, і вчиняється засудженим протягом встановленого судом іспитового строку (ч. 4 ст. 75 КК), тягне за собою наслідки, передбачені ч. 3 ст. 78 КК.

            Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо засуджений усвідомлює, що має можливість виконати укладену з ним угоду, але не виконує її і бажає цього. Мотиви та мета такого ухилення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Невиконання угоди про примирення чи про визнання винуватості за відсутності прямого умислу на вчинення такого діяння тягне за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 476 КПК.

            Суб’єкт злочину - спеціальний, а саме така особа, яка в особливому порядку кримінального провадження засуджена вироком суду на підставі угоди про примирен­ня чи про визнання винуватості.