Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню -

карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

             Ті самі дії, вчинені службовою особою, -

караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

             Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або осо­бою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони за­подіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

             Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 382 у редакції Закону України № 2453-УІ від 7 липня 2010 р.)
 

і безумовність виконання вироків та ухвал суду закріплено і ч. 2 ст. 21 КПК. Тому умисне невиконання або перешкоджання виконанню судових актів є злочином проти правосуддя для будь-якої особи, а для службових осіб - спеціальним видом службо­вого зловживання (ст. 364 КК), що карається за ст. 382 КК.

             Предметом злочину за частинами 1-3 ст. 382 КК є судовий акт органів право­суддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який постановлений: а) судом будь-якої юрисдикції (загальної чи спеціалізованої); б) судом будь-якої інстанції (першої, апе­ляційної чи касаційної); в) судом із будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних) і г) набрав законної сили.

За частиною 4 ст. 382 КК предметом злочину є судовий акт не органів правосуддя України, а рішення Європейського суду з прав людини.

             Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 382 КК полягає в одному із таких, аль­тернативно зазначених у диспозиції діянь, як: а) невиконання (ухилення від вико­нання) вироку, рішення ухвали, постанови суду або б) перешкоджання їх виконанню.

За частиною 1 ст. 382 КК склад злочину є формальним, бо його об’єктивна сторо­на вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання), і саме з цього моменту злочин визнається закінченим та набуває триваючого характеру.

             Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб’єкт був зобов’язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов’язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає державного виконавця, направляє документ не за адре­сою тощо).

             Перешкоджання виконанню судового акта - це активні дії, які становлять про­тидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання, наприклад, підкуп або обман державного виконавця, погрози або насильство щодо нього тощо. Якщо перешкоджання виконанню судового акта пов’язане із вчиненням інших злочинів (наприклад, даванням хабара, застосуванням насильства, знищенням документів), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів.

             За частиною 2 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, бо встанов­люється відповідальність за ті самі діяння, але вчинені спеціальним суб’єктом - служ­бовою особою.

             За частиною 3 ст. 382 КК склад злочину може бути як формальним, - коли за­значені у ч. 1 або 2 цієї статті діяння вчиняються: а) службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК), або б) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (спеціаль­ний рецидив - див. коментар до ст. 34 КК), так із матеріальним, — коли ці діяння

в)  заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, дер­жавним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (про характеристику цих ознак див. пп. 3 та 4 примітки до ст. 364 КК та загальні положення коментаря до розділу XVII КК). У останньому випадку обов’язковою ознакою об’єктивної сторо­ни є причинний зв ’язок між діянням та передбаченими у ч. 3 ст. 382 КК наслідками, з моменту настання яких злочин і визнається закінченим.

             За частиною 4 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого вичерпується вчиненням такого діяння, як невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, обов’язковість виконання якого зумовлена Законом України від 17 липня 1997 р., яким ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протокол № 11 до цієї Кон­венції, де зазначено (ч. 1 ст. 46 Конвенції), що Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

             Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВРУ. - 1999. - № 24. - Ст. 207) до виконавчих документів, які підлягають виконанню Державною виконавчою службою України, належать і рішен­ня Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. (ВВРУ. - 2006. - № 30. - Ст. 260), у ч. 1 ст. 2 якого проголошується, що рішення цього суду є обов’язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 зазначеної Конвенції.

             Суб’єктивна сторона злочину за умови, якщо він не спричиняє наслідків, за­значених у ч. 3 ст. 382 КК, - лише прямий умисел. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. У ціло­му злочин є умисним.

             Суб’єкт цього злочину може бути як спеціальним, так і загальним. Тому пи­тання про визнання особи суб’єктом цього злочину необхідно вирішувати диферен­ційовано:

             за частиною 1 ст. 382 КК, якщо злочин вчиняється шляхом невиконання судово­го акта, суб’єкт злочину - спеціальний, оскільки ним може бути лише така особа, на яку законом і цим судовим актом покладений обов’ язок з його виконання і вона має реальну можливість його виконати. Якщо ж передбачений ч. 1 ст. 382 КК злочин здійснюється шляхом перешкоджання виконанню судового акта, то з урахуванням характеру дій, які можуть становити зміст такого перешкоджання, вчинити цей злочин може як спеціальний суб’єкт - зобов’язана до виконання судового акта особа, так і за­гальний - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку;

             за частинами 2 та 4 ст. 382 КК суб’єкт злочину - спеціальний, а саме службова особа, яка зобов’язана і має реальну можливість виконати відповідний судовий акт;

             за частиною 3 ст. 382 КК суб’єктом злочину може бути: а) або такий спеціальний суб’єкт, як службова особа, що займає відповідальне чи особливо відповідальне ста­новище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК), б) або такий спеціальний суб’єкт, як особа, раніше судима за злочин, передбачений ст. 382 КК (див. коментар до ст. 34 КК);

             за частиною 3 ст. 382 КК, яка встановлює відповідальність за невиконання су­дового рішення, що заподіяло відповідні наслідки (істотна шкода), то цей злочин може бути вчинений як загальним, так і зазначеними вище спеціальними суб’єктами.

             Невиконання судового акта іншими особами тягне за собою відповідальність за відповідними статтями КК (наприклад, статті 164, 165 КК та ін.), у яких встанов­люється відповідальність за спеціальні види невиконання судових актів (див. коментар до цих статей). Так, якщо невиконання вироку чи ухвали суду чи перешкоджання їх виконанню полягає у вчиненні діянь, передбачених статтями 388, 389, 389[49], 390-395 КК, учинене повністю охоплюється ознаками зазначених статей КК і додаткової ква­ліфікації за ст. 382 КК не потребує.

Невиконання судового акта службовою особою також може містити й ознаки спе­ціальних складів злочинів, передбачених, наприклад, статтями 172, 173 та 175 КК (див. коментар до цих статей).