Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів до- судового розслідування, тимчасових слідчих та спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих по­казань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок -

караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

(Стаття 386 в редакції законів України № 890-УІ від 15 січня 2009р., № 4652-УІ від 13 квітня 2012 р.)

             Потерпілим від злочину може бути: а) свідок (ст. 65 КПК); б) потерпілий (ст. 55 КПК); в) експерт (ст. 69 КПК); г) їхні близькі родичі (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, ст. 3 СК). Пі­дозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний позивач або відповідач, спеціаліст, перекладач, понятий та захисник не можуть бути потерпілими від цього злочину.

             Якщо зазначені в ст. 386 КК дії вчинюються щодо захисника чи представника особи, які надають правову допомогу, то залежно від конкретних обставин справи вчинене може бути кваліфіковане за статтями 397 або 398 КК. Якщо такі дії вчиню­ються щодо інших учасників процесу, вчинене може бути кваліфіковане за відповід­ними статтями, які передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров’ я чи власності, або (за наявності до того підстав) - за ст. 350 КК.

             Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 386 КК, полягає в активній поведінці особи - діях, що здійснюються в одній з таких форм:

- перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого чи експерта в органи досудового розслідування, до суду або до тимчасової слідчої комісії ВРУ (ст. 89 Конституції України);

             примушування зазначених осіб до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищен­ням майна або розголошенням ганебних відомостей;

             підкуп цих осіб з метою перешкоджання їх з’явленню до відповідних органів чи з метою їх схиляння до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку;

             погроза вбивством, насильством, знищенням майна чи розголошенням ганебних відомостей щодо зазначених у ст. 386 КК осіб із помсти за надані ними раніше по­казання чи висновок.

             Перешкоджання передбачає активну протидію зазначеним у ст. 386 КК особам з’ явитися за викликом до судово-слідчих органів, яке здійснюється або шляхом ство­рення різного роду перешкод (відібрання одягу, зачинення у приміщенні, відмова у видачі грошей на дорогу тощо), або шляхом психічного впливу (погрози) на свідо­мість та волю цих осіб чи їх близьких родичів. Психічний вплив на свідка, потерпі­лого чи експерта охоплюється (за винятком погрози вбивством) ознаками ст. 386 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо перешкоджання виявляється у погрозі вбивством або фактичному застосуванні фізичного насильства чи знищенні майна, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 386 КК, а ще й за статтями, що передбача­ють відповідальність за злочини проти життя, здоров’я або власності.

             Примушування - це такий психічний вплив на свідомість та волю осіб, зазна­чених у ст. 386 КК, який спрямований на схиляння їх до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку і здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна або розголошенням відомостей, що ганьб­лять потерпілого чи його близьких родичів.

             Такі способи примушування, як погроза насильством, знищенням майна, охоп­люються ознаками ст. 386 КК, а примушування шляхом погрози вбивством (за наяв­ності реальних підстав побоюватися її здійснення) утворює ідеальну сукупність злочинів, передбачених ст. 386 КК і відповідною частиною ст. 129 КК. За сукупністю слід кваліфікувати і погрозу вбивством щодо свідка, потерпілого, експерта або їх близьких родичів, яка висловлювалася з мотивів помсти за раніше надані показання чи висновок. Погроза розголошенням відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких (шантаж), кваліфікується лише за ст. 386 КК і є залякуванням розголо­шенням таких відомостей, які, на думку самого потерпілого, принижують його честь та гідність і які він бажає зберегти у таємниці.

             Якщо через примушування свідок чи експерт відмовилися від давання показань чи висновку або ці самі особи, а також потерпілий дали завідомо неправдиві показан­ня чи висновок, то їх відповідальність за ч. 1 ст. 385 або за ст. 384 КК настає за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39-41 КК.

             Підкуп як спосіб вчинення цього злочину полягає в схилянні свідка, потерпіло­го або експерта до вчинення (невчинення) дій, зазначених у ст. 386 КК, шляхом про­позиції надати за це певні майнові вигоди, позбавити від матеріальних витрат або шляхом фактичного надання матеріальної винагороди. Фактичне одержання такими особами незаконної винагороди внаслідок їх підкупу та сума (розмір) такої винагоро­ди на кваліфікацію не впливають.

            Вирішуючи питання про кваліфікацію діяння, яке полягає у підкупі експерта, слід ураховувати, що в цьому випадку дії особи, яка здійснила такий підкуп з метою перешкодити з’явленню експерта до слідчо-судових органів чи схилити його до від­мови від давання чи до давання завідомо неправдивого висновку, кваліфікуються за ст. 386 КК, а дії експерта, який внаслідок такого підкупу одержав неправомірну май­нову вигоду - за частинами 3 або 4 ст. 3684 КК. Якщо ж підкуп експерта здійснюється за відсутності зазначеної в ст. 386 КК мети (наприклад, з бажання прискорити під­готовку експертом висновку), дії як особи, що вчинила такий підкуп, так і експерта, що одержав неправомірну вигоду, кваліфікуються за відповідними частинами ст. 3684 КК (див. коментар до ст. 3684 КК).

            Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є певна обстановка, бо передбачені в ст. 386 КК дії вчиняються під час досудового розслідування, судового провадження з цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ, а також при розслідуванні тимчасовою слідчою комісією ВРУ (ст. 89 Конституції України).

            За статтею 386 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у за­коні дій (перешкоджання чи примушування) незалежно від того, чи вдалося насправ­ді перешкодити з’явленню свідка, потерпілого, експерта до слідчо-судових органів, примусити або схилити їх до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку. Поза межами складу злочину перебувають і дії, які є фактич­ною реалізацією тієї погрози, що висловлювалася винним, і які (за умови їх реально­го вчинення) підлягають самостійній кваліфікації.

            Перелік форм (способів) примушування, зазначених у ст. 386 КК, є вичерпним і тому тільки їх використання винним свідчить про наявність складу злочину, перед­баченого саме цією статтею КК. Якщо ж до відмови від давання чи до давання завідо- мо неправдивих показань або висновку особу схиляють в інший спосіб (наприклад, шляхом умовлянь або залякувань виселенням із квартири, розірванням шлюбу тощо), вчинене кваліфікується не за ст. 386 КК, а як підбурювання (ч. 4 ст. 27 КК) до зло­чину, передбаченого ст. 384 або ч. 1 ст. 385 КК. Як примушування, так і підкуп, про які йдеться в ст. 386 КК, є по суті також спеціальними видами підбурювання до від­мови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку, але з урахуванням того, що вони виділені у самостійний склад злочину, їх вчинення охоп­люється ознаками ст. 386 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

            Якщо дії, зазначені в ст. 386 КК, вчиняються особою з метою приховування вчиненого нею самою тяжкого чи особливо тяжкого злочину, вони кваліфікуються лише за ст. 386 КК. Якщо ж такі дії здійснюються з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, вони кваліфікуються не тільки за ст. 386 КК, а й за ч. 1 ст. 396 КК (див. п. 10 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. № 7, а також коментар до ст. 396 КК).

            Якщо під впливом примушування свідок чи експерт відмовилися від давання показань чи висновку або ці самі особи, а також потерпілий дали завідомо неправдиві показання чи висновок, то відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК або за ст. 384 КК настає для цих осіб лише за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39-41 КК. Якщо відмова від давання або давання завідомо неправдивих показань чи висновку були результатом підкупу свідка чи експерта, то діяння свідка слід кваліфікувати за ст. 384 або за ч. 1 ст. 385 КК, а діяння експерта - ще й додатково за ч. 3 або 4 ст. 3684 КК.

            Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел і спеціальна мета - перешко­дити з’ явленню в судово-слідчі органи або примусити чи схилити шляхом підкупу до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку, а також помститися за показання чи висновок, які були надані раніше.

            Суб’єкт злочину - будь-яка особа з 16-річного віку. Якщо перешкоджання з’явленню або примушування до відмови від давання або до давання завідомо не­правдивих показань чи висновку вчиняються службовою особою з використанням службового становища чи перевищенням владних повноважень, вчинене слід квалі­фікувати не тільки за ст. 386 КК, а й за відповідними статтями розд. XVII Особливої частини КК. Якщо примушування до давання неправдивих показань здійснюється під час допиту особою, яка проводить дізнання чи досудове слідство, вчинене слід квалі­фікувати лише за ст. 373 КК.