Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку -

карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 178 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

Суспільна небезпечність злочинів, передбачених у статтях 178-181 КК, полягає в їх посяганні на свободу совісті як основної свободи людини.

Право на свободу совісті та віросповідання передбачено чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ (Конвенція про захист прав людини та основних свобод, ст. 9), нормами Конституції - Основного Закону України (ст. 35), законами України (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організа­ції», ст. 3).

1.  Основним безпосереднім об’єктом пошкодження релігійних споруд чи куль­тових будинків є безперешкодне проведення особами релігійних заходів (обрядів та зібрань), а додатковим обов’язковим об’єктом - відносини власності.

Предмет злочину - релігійна споруда (культовий будинок), якою є будова релігій­ного (обрядового) призначення, як правило, із внутрішнім приміщенням.

1.  Злочин, що розглядається, відносять до злочинів із матеріальним складом, його об’єктивна сторона - будь-яке діяння (дія чи бездіяльність), що призвело до пошкоджен­ня чи зруйнування релігійної споруди як наслідку суспільно небезпечного посягання.

Спосіб вчинення злочину (механічний, фізичний, хімічний тощо) та розмір мате­ріальної шкоди, яку спричинив злочин, на кваліфікацію не впливають.

У разі вчинення пошкодження чи зруйнування загальнонебезпечним способом, або якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає за сукупністю злочинів - за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 КК чи ст. 196 КК.

Наслідками суспільно небезпечного діяння особи є: 1) пошкодження релігійної споруди; 2) зруйнування релігійної споруди.

Під пошкодженням у ст. 178 КК розуміється приведення споруди до її часткової непридатності, тобто якщо зберігається можливість її відновлення як релігійної.

Зруйнування - це стан споруди, при якому неможливе її цільове використання через приведення її до повної непридатності - втрати спорудою якості предмета куль­тового призначення.

Об’єктивна сторона має місце лише у випадку, коли саме в результаті суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) винного настав хоча б один із наслідків, передбачених диспозицією ст. 178 КК.

Пошкодження чи зруйнування пам’ятки історії або культури, що використовуєть­ся як приміщення культового призначення, тягне за собою додаткову кваліфікацію за відповідною частиною ст. 298 КК.

Місцем скоєння злочину, як правило, є місцезнаходження споруди.

Час вчинення злочину не впливає на його кваліфікацію, але якщо злочин був роз­початий під час здійснення релігійного обряду чи суспільно небезпечні наслідки на­стали до здійснення запланованого обряду, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 178 і ч. 1 ст. 180 КК.

1. Суб’єктивна сторона злочину - умисна або змішана форма вини: прямий уми­сел щодо діяння (дії чи бездіяльності) та умисел або необережність щодо наслідків діяння.

При умислі винний усвідомлює, що безпосередньо чи опосередковано негативно впливає на предмет злочину, передбачає, що в результаті його діяння релігійна спо­руда (культовий будинок) буде ушкоджено або зруйновано, і бажає або свідомо до­пускає настання такого наслідку.

Якщо при пошкодженні чи зруйнуванні релігійної споруди загальнонебезпечним способом особа бажала або свідомо допускала настання тяжких наслідків, вчинене потрібно кваліфікувати також за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров’я людини. Так, за наявності умислу на позбавлення життя людини при підпалюванні релігійної спо­руди відповідальність настає за ст. 178, ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною (пунктом) ст. 115 КК.

Мотив злочину не впливає на його кваліфікацію, але наявність хуліганського мотиву вимагає додаткової кваліфікації за ст. 296 КК як хуліганства, що призвело до пошкодження релігійної споруди. Встановлення релігійного мотиву вчинення злочину свідчить про прямий умисел на вчинення злочину проти свободи совісті і за наявності об’єктивних ознак потребує додаткової кваліфікації за статтями 179 чи 180 КК.

Злочин може мати різну мету вчинення - помсту, «спасіння» тощо. Злочинець може не мати на меті перешкоджання здійсненню релігійного обряду шляхом вчинен­ня суспільно небезпечного діяння, але наявність такої мети свідчить про прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ст. 180 КК, а наявність мети осквернення релігійної святині - ст. 179 КК і потребує додаткової кваліфікації як замах на пере­шкоджання здійсненню релігійного обряду або як осквернення релігійної святині.

Наявність мети - ослаблення внутрішньої безпеки держави - свідчить про вчи­нення диверсії (ст. 113 КК) - злочину проти основ національної безпеки України.

При змішаній формі вини особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає, що в результаті її дії чи бездіяльності буде пошкоджена чи зруйнована релігійна споруда, але легковажно розраховує на відвернення таких наслідків, або не передбачає настання цих наслідків, хоча повинна і могла їх перед­бачити.

1. Суб’ єкт злочину - приватна особа, яка досягла 16-ти років. Якщо пошкодження чи руйнування сталося в результаті діяння, вчиненого службовою особою, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочину, передбаченого ст. 178, і злочину, передбаченого розд. XVII Особливої частини КК «Злочини в сфері службової діяльності» - статті 364, 3641, 365, 3651, 3652 чи ст. 367 КК.