1.  Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я -

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2.       Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я - карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Державними слід вважати такі заклади охорони здоров’я, які створені на базі державної власності і отримують фінансування з державного бюджету. Комунальни­ми є такі заклади, які створені органами місцевого самоврядування як особисто, так і спільно з місцевою державною адміністрацією на базі комунальної власності та за фінансування з місцевого бюджету.

1.  Вимогу оплати за надання медичної допомоги слід вважати незаконною в таких випадках, коли вона: а) взагалі не передбачена у даному медичному закладі або не передбачена для даної категорії осіб; б) вимагається не в тих розмірах, які офіційно встановлені. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та кому­нальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науко­во-дослідних установах, затверджений постановою КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1138 у редакції від 2 вересня 2005 р.
2.  Даний злочин вважається закінченим з моменту пред’ явлення незаконної ви­моги про оплату медичної допомоги.
3.  Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
4.  Суб’єкт даного злочину - спеціальний, ним може бути тільки працівник дер­жавного або комунального закладу охорони здоров’я.
5.  Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 184 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого у ст. 354 КК. Указані діяння відрізняються за об’ єктивними і суб’єктивними ознаками. За частиною 1 ст. 354 КК винна особа одержує вина­городу для себе шляхом вимагання. При цьому обумовлена винагородою поведін­ка суб’єкта повинна знаходитись у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками. За частиною 1 ст. 184 КК винний незаконно вимагає внесення певних сум (оплати) на користь закладу охорони здоров’я, в якому він працює. Суб’єктом злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 184 КК, є тільки працівник державного чи кому­нального закладу охорони здоров’я, а суб’єктом злочину, передбаченого у ст. 354 КК, - працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є служ­бовою особою.
6.  За частиною 2 ст. 184 КК настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

Під мережею державних та комунальних закладів охорони здоров’я слід розуміти сукупність таких закладів, розташованих на певній території, а під скороченням ме­режі таких закладів - зменшення їхньої кількості.

1.  Даний злочин вважається закінченим з моменту фактичного скорочення кіль­кості медичних закладів.
2.  Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 184 КК, характеризу­ється прямим умислом.
3.  Суб’єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади, до компетенції якої належить забезпечення існування мережі медичних закладів.

Якщо службова особа при виданні нормативного акта, що передбачає скорочення медичного закладу, перевищила свої повноваження, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів - ч. 2 ст. 184 КК і за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.