Електронні гроші як одиниці вартості приймаються як засіб платежу іншими осо­бами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов’ язанням цієї особи, що виконуєть­ся в готівковій або безготівковій формі. Відповідно до такого функціонального призна­чення електронних грошей поняття використання таких грошей, насамперед, стосуєть­ся використання електронних грошей як засобу оплати товарів, робіт та послуг. Таку оплату здійснює користувач електронних грошей, яким може бути суб’єкт господарю­вання або фізична особа. Користувач - фізична особа, крім того, має право викорис­товувати електронні гроші для здійснення їх переказу іншим користувачам - фізичним особам. Цим діям відповідно кореспондують дії з використання електронних грошей іншою стороною, яка приймає такі гроші як оплату товарів, робіт чи послуг, або як суб’єкт одержання переказу. Разом з тим, як видно зі змісту ст. 15 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р., поняття використання електронних грошей стосується й тих дій, які вчинює особа, що отримала такі гроші, і які виражаються в обміні таких коштів на готівкові або безготівкові кошти. Користу­вач - суб’єкт господарювання - має право отримувати електронні гроші та пред’являти їх до погашення лише в обмін на безготівкові кошти. Користувач - фізична особа - має право отримувати електронні гроші та пред’ являти їх до погашення в обмін на готівко­ві або безготівкові кошти. Суб’єкт господарювання, який приймає електронні гроші як оплату платежу за товари, роботи, послуги, має право використовувати отримані елек­тронні гроші виключно для обміну на безготівкові кошти або повертати їх користувачам у разі повернення ними відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» товарів, придбаних за електронні гроші.

Наведене законодавче регулювання стосується використання правомірно випуще­них електронних грошей. Порушення законів України та нормативно-правових актів НБУ щодо порядку здійснення операцій з електронними грошима під час зазначено­го їх використання кваліфікується як адміністративне правопорушення за ст. 16314 КУпАП. Під неправомірним використанням електронних грошей у ст. 200 КК слід розуміти таке їх використання, що вчинюється: 1) особою, яка не має права викорис­товувати правомірно випущені електронні гроші; 2) особою, яка використовує не­правомірно випущені електронні гроші. При кваліфікації цих дій слід враховувати можливість визнання їх малозначними і застосування ч. 2 ст. 11 КК.
 

1.  Злочин визнається закінченим з моменту: а) фактичного завершення підробки хоча б одного документа на переказ, платіжної картки чи іншого засобу доступу до банківських рахунків, електронних грошей; б) вчинення будь-якої дії - придбання, зберігання, перевезення, пересилання, використання або збуту - із хоча б одним під­робленим документом на переказ чи платіжною карткою; в) неправомірного випуску - завантаження емітентом або оператором електронних грошей на електронний при­стрій, що перебуває в розпорядженні користувача або агента; г) фактичного неправо­мірного використання електронних грошей.

Зберігання зазначених предметів є триваючим злочином і тому самостійне юри­дичне значення має фактичне закінчення зберігання - із цього моменту починає спливати строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності і стає можливим застосування до неї закону України про амністію. До цього моменту мож­лива співучасть інших осіб у вчиненні цього злочину.

1.  Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел, який при підробці, придбан­ні, зберіганні, перевезенні, пересиланні зазначених предметів поєднаний з метою їх збуту. Вчинення особою зазначених дій без такої мети виключає застосування ст. 200 КК, крім підробки, придбання, зберігання, перевезення або пересилання підроблених документів на переказ чи платіжних карток із метою їх використання підроблювачем самостійно чи у співучасті з іншими особами, які кваліфікуються за статтями 14 і 200 КК як готування до використання таких предметів.
2.  Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.
3.  У частині 2 ст. 200 КК передбачена відповідальність за ті ж дії, вчинені по­вторно (див. ст. 32 КК і коментар до неї) або за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК і коментар до неї).

Під тими самими діями, вчиненими повторно, слід розуміти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1, 2 або 3 ст. 200 КК, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в уста­новленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 200 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 ст. 200 КК, а другий та наступні - за ч. 2 ст. 200 КК за ознакою вчинення його (їх) повторно (відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами криміналь­ного законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7).

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб може виражатися як у спіль­ному вчиненні двома або більше особами однакових дій, наприклад, спільна підробка платіжних карток, так і в розподілі функцій між співвиконавцями, наприклад, під­робка здійснювалась однією особою, а збут - іншою.

1.  Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом використан­ня підроблених документів на переказ чи платіжних карток кваліфікується за сукупніс­тю злочинів, передбачених статтями 200 та 190 КК. Якщо ж особі не вдалося заволоді­ти відповідною грошовою сумою чи придбати право на майно, то вона підлягає відпо­відальності за ст. 200 і статтями 15, 190 КК (замах на шахрайство).
2. Платіжні (банківські) картки є різновидом офіційних документів, тому за наяв­ності конкуренції цього злочину із злочинами, передбаченими статтями 358 чи 366 КК, підлягає застосуванню спеціальна норма, передбачена ст. 200 КК. Незаконне заволо- діння підробленими платіжними (банківськими) картками кваліфікується як їх при­дбання за ст. 200 КК (за наявності всіх ознак складу злочину), а незаконне заволодін- ня такими самими картками, але які є дійсними, - кваліфікується за частинами 1 або 2 ст. 357 КК. При цьому слід враховувати, що дійсні платіжні картки, які є власністю банку, не можуть визнаватися «іншим важливим особистим документом» як пред­метом злочину, передбаченим ч. 3 ст. 357 КК (див. правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 20 червня 2011 р. у справі № 8-кс11 // ВВСУ. - 2012. - № 4. - С. 16).