1.  Зайняття гральним бізнесом -

карається штрафом від десяти тисяч до сорока тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального обладнання.

1.  Ті самі дії, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття гральним бізнесом, -

караються штрафом від сорока тисяч до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального обладнання.

(Кодекс доповнено статтею 2032згідно із Законом України № 2852-УІ від 22 грудня 2010 р.; в редакції Закону України № 4025-УІ від 15 листопада 2011 р.)

1.  Об’єктивна сторона злочину виражається у зайнятті гральним бізнесом.

Основні законодавчі приписи, які мають значення для з’ясування змісту диспози­ції ст. 2032 КК, містяться в Законі України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 р. При кваліфікації цього злочину важливо враховувати, що зако­нодавчі визначення грального бізнесу та азартної гри викладені по-новому Законом України від 19 травня 2011 р. № 3383-УІ (ГУ. - 2011. - 11 черв. (№ 106)).

Зокрема, спочатку гральний бізнес визначався у ст. 1 Закону як діяльність з орга­нізації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку. За чинною редакцією ст. 1 Закону гральний бізнес - це діяльність, пов’ язана з організацією, проведенням та наданням можливос­ті доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп ’ютерних симуля­торах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (вірту­альному) казино незалежно від місця розташування сервера.

Азартна гра спочатку визначалась як будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш (приз), і результат якої повністю або частково залежить від випадковості. За чинною редакцією ст. 1 Закону азартна гра - це будь-яка гра, обов’язковою умовою участі в якій є сплата гравцем грошей, у тому числі через систему електронних платежів, що дає змогу учаснику як отримати виграш (приз) у будь-якому вигляді, так і не отримати його залежно від випадковості.

1.  Із законодавчого визначення грального бізнесу випливає, що він може виража­тися в трьох видах діяльності, пов’язаної з: 1) організацією азартних ігор; 2) їх про­веденням; 3) наданням можливості доступу до таких ігор. Це означає, що суб’єкт цього злочину може здійснювати відразу всі зазначені види або декілька з них, або лише один вид. Наприклад, гральний бізнес може виражатися у створенні грального залу з ігровими автоматами і проведенням у ньому азартних ігор або лише у створен­ні гральних залів з ігровими автоматами та наступному їх продажу іншим суб’єктам, які будуть проводити там азартні ігри.

За статтею 2032 КК настає кримінальна відповідальність лише за зайняття граль­ним бізнесом, який характеризується: а) певним місцем проведення азартної гри - у казино, букмекерських конторах чи в інтерактивних закладах; б) певним засобом азартної гри - на гральних автоматах, комп’ютерних симуляторах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера.

1.  Зазначеним вище Законом України від 15 травня 2009 р. організація і проведен­ня азартних ігор визначені як діяльність організаторів азартних ігор, що здійснюється з метою створення умов для здійснення азартних ігор та видачі виграшів (призів) учасникам азартних ігор. Організаторами азартних ігор Законом визнаються фізичні та юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку.

Надання можливості доступу до азартних ігор - це надання доступу до тих самих азартних ігор, про які йдеться в Законі стосовно їх організації та проведення, тобто до тих, які заборонені Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 р. Фактично йдеться про надання доступу для участі в азартних іграх, які організовані і проводяться на порушення вимог цього Закону.
 

1.  Саму заборону щодо здійснення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп ’ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах та в електронному (віртуальному) казино слід розуміти як заборону здійснення лише такої гри, яка має всі загальні ознаки азартної гри, передбачені зазначеним Законом. Оскільки у визначенні азартної гри йдеться про сплату гравцем грошей як умову його участі в грі, то під таке визначення підпадають лише ті види азартних ігор, у яких гравець сам бере участь після того, як вніс гроші, наприклад, гравець після сплати грошей сам бере участь у грі на гральному автоматі. Крім того, обов’язковою ознакою азартної гри є те, що одержання або неодержання гравцем виграшу (призу) перебуває у вирішальній залежності від випадковості.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на те, що хоча в тексті Закону вказується на букмекерську контору, сама букмекерська діяльність, як правило, характеризується тим, що особа вносить гроші (ставку) на офіційну спортивну гру, а сама в цій грі ні­якої безпосередньої участі не бере. Крім того, одержання або неодержання гравцем, який вносить гроші (ставку), виграшу (призу) перебуває у вирішальній залежності не від випадковості, а від спортивної майстерності команд і окремих спортсменів, які беруть участь у грі та здатності гравця правильно спрогнозувати прояв цієї майстер­ності під час спортивної гри. Це означає, що така букмекерська діяльність не харак­теризується всією зазначеною законодавчою сукупністю ознак азартної гри, що ви­ключає можливість застосування ст. 2031 КК до осіб, які здійснюють таку діяльність.

1.  Згідно із зазначеним Законом до азартних ігор не належать: а) організація та про­ведення лотерей; б) організація та проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається їх умовами грошовий або майновий виграш; в) гра в більярд, гра в кеглі (боулінг) та інші ігри, які проводяться без одержання гравцем призу (виграшу); г) гра на гральних автоматах типу «кран-машина» (двокоординатні автомати), де як виграш (приз) гравець отримує виключно матеріальні речі (іграшки, цукерки тощо); д) розіграші на безоплатній основі з рекламуванням (по­пуляризацією) окремого товару, послуги, торгової марки, знаків для товарів і послуг, найменування або напрямів діяльності суб’єктів господарювання, комерційної програ­ми з видачею виграшів у грошовій або майновій формі; е) розіграші у вигляді конкурсів (ігор, вікторин), умови яких передбачають безоплатне набуття особою статусу її учас­ника та отримання учасником, який виявив кращі особисті знання та вміння, виграшів у грошовій або майновій формі за особисту перемогу; є) розіграші на безоплатній основі для розважальних, благодійних або пізнавальних цілей.
2.  Злочин вважається закінченим з початкового зайняття гральним бізнесом.
3.  Ознаками суб’єктивної сторони цього злочину є: а) прямий умисел, який ха­рактеризується усвідомленням винною особою забороненості здійснюваної нею господарської діяльності; б) мета отримання прибутку. Остання буквально зазначена в названому Законі України від 15 травня 2009 р. стосовно організації та проведення азартних ігор. Оскільки надання можливості доступу до азартних ігор змістовно по­єднано з їх організацією та проведенням і не є більш суспільно небезпечним, то мета отримання прибутку повинна визнаватися обов’язковою ознакою і в цих випадках.
4.  Суб’єктом цього злочину визнається особа, яка досягла 16-річного віку і фак­тично виступає організатором зайняття гральним бізнесом. Це може бути службова особа суб’єкта господарської діяльності, підприємець або інша особа.

Для визначення кола суб’єктів цього злочину важливе значення має правильне тлумачення приписів Закону України від 15 травня 2009 р. про те, що організація і проведення азартних ігор - це діяльність організаторів азартних ігор, якими визна­ються фізичні та юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності. По-перше, за змістом Закону заборона зайняття гральним бізнесом стосується як тих осіб, які зареєстровані як суб’єкти господарської діяльності, так й інших осіб. Це означає, що суб’єктами цього злочину також можуть виступати особи, які фактично виступають в ролі зазначених організаторів, але при цьому не зареєстровані як суб’єкти підпри­ємницької чи іншої господарської діяльності. По-друге, поняттям організатора не охоплюються, а тому й не можуть визнаватися суб’єктом цього злочину ті особи, яких організатор набирає за договором для виконання окремих видів робіт чи надання певних послуг, зокрема касири, продавці, круп’є, оператори тощо.

Оскільки надання можливості доступу до азартних ігор змістовно поєднано з їх організацією та проведенням і не є більш суспільно небезпечним, то суб’єктом за­йняття гральним бізнесом в такому виді також повинні визнаватися лише організато­ри такого бізнесу.

Не визнається суб’єктом цього злочину особа, яка є лише учасником азартної гри, тобто бере безпосередню участь у такій грі. Участь в організованих без дозволу азарт­них іграх (карти, рулетка, «наперсток» та ін.) на гроші, речі та інші цінності тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 181 КУпАП.

1.  Зайняття гральним бізнесом особою, раніше судимою за такий злочин, квалі­фікується за ч. 2 ст. 203[14] КК за умови, що судимість не була знята чи погашена в уста­новленому законом порядку. Про поняття судимості, її строки, зняття та погашення див. статті 88-91 КК і коментар до них.
2.  Зайняття гральним бізнесом, поєднане із втягненням неповнолітнього в азарт­ні ігри, потребує додаткової кваліфікації за ст. 304 КК.

Якщо особа організовує та проводить азартні ігри, у яких у дійсності технічно запрограмований програш гравця (одержання або неодержання гравцем виграшу (призу) не перебуває у залежності від випадковості), вчинене може кваліфікуватись як заволодіння чужим майном шляхом обману, тобто шахрайство (ст. 190 КК).