1.  Ненадання службовою особою емітента інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації, якщо це заподіяло інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) матеріальну шко­ду в значному розмірі, -

караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.  Ті самі діяння, вчинені повторно, -

караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. У цій статті матеріальна шкода вважається заподіяною у зна­чному розмірі, якщо її розмір у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян.

(Кодекс доповнено статтею 2322 згідно із Законом України № 801-УІ від 25 груд­ня 2008 р.; в редакції Закону України № 4025-УІ від 15 листопада 2011 р.)

1.  Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері захисту прав інвесторів у цінні папери, які регулюються законами України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р., «Про цінні папе­ри і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. та іншими нормативно-правовими актами.
2.  Предмет злочину - інформація про діяльність емітента.

Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону від 30 жовтня 1996 р. державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється, зокрема, з метою одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними папе­рами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів. Предметом цього злочину саме і є така інформація про емітента, яка має економічне значення для інвестора, оскільки впливає чи може вплинути на формування ціни на цінні папери емітента, а відповідно й на матеріальне становище інвестора та його дії на ринку цінних паперів.

1.  Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння - ненадання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяль­ність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інфор­мації; 2) наслідок - матеріальна шкода у значному розмірі, заподіяна інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру); 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.
2.  Основні вимоги щодо порядку та меж розкриття інформації емітентами цінних паперів містяться у розд. У Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. Згідно з ч. 1 ст. 39 цього Закону емітенти цінних паперів зобов’язані розкривати інформацію відповідно до вимог, в обсязі та строки, встановлені цим За­коном та нормативно-правовими актами НКЦПФР (ДКЦПФР). До видів інформації, яка підлягає розкриттю, зокрема, належать регулярна (річна та квартальна) інформа­ція про фінансово-господарську діяльність емітента (ст. 40) й особлива інформація про емітента (ст. 41). Сам порядок розкриття такої інформації встановлений Положен­ням про розкриття інформації емітентами цінних паперів, яке затверджене рішенням ДКЦПФР від 19 грудня 2006 р. № 1591. Пункт 11 цього Положення передбачає, що у разі надходження звернень емітент зобов’язаний повідомляти акціонерів або інвес­торів щодо інформації, розкритої емітентом відповідно до цього Положення. Відповідь на письмовий запит акціонера або інвестора має бути надана емітентом протягом п’ ятнадцяти робочих днів із моменту його отримання.

Крім того, права інвесторів у цінні папери (у тому числі акціонерів) на отримання певної інформації від емітента цінних паперів передбачаються відповідними закона­ми України, які стосуються окремих видів цінних паперів та їх емітентів. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 78 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. № 514-УІ протягом 10 робочих днів з дня надходження письмової вимоги акціонера корпоративний секретар, а в разі його відсутності - виконавчий орган акціонерного товариства зобов’язаний надати цьому акціонеру завірені підписом уповноваженої особи товариства та печаткою товариства копії відповідних документів, визначених

ч.  1 цієї статті. Разом із тим такі приписи слід відрізняти від приписів, які стосуються ситуацій, коли письмового запиту від інвестора (акціонера) немає, а емітент зобов’язаний надіслати інвестору (акціонеру) певну інформацію, наприклад надісла­ти письмове повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства (відповідно до ст. 35 цього Закону).

1.  Ненадання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, може ви­ражатися: а) у бездіяльності - ненаданні інформації у встановлений законодавстом строк;

б)  у змішаній формі поведінки - наданні письмової відповіді, у якій відсутня певна ін­формація, про яку запитував інвестор і яку емітент був зобов’язаний і міг надати.

1.  Надання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) недостовірної інфор­мації про діяльність емітента характеризується тим, що: а) така інформація надається не будь-яким чином, а саме як відповідь на письмовий запит інвестора; б) така відповідь містить певні відомості про діяльність емітента, які не відповідають дійсності.
2.  Інвестори в цінні папери - це фізичні та юридичні особи, резиденти і нерези­денти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спіль­ного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, фонди банків­ського управління, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють опера­ції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження ре­альної вартості фінансових активів.

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є влас­никами акцій товариства.

1.  Матеріальна шкода інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) вважа­ється заподіяною у значному розмірі, якщо її розмір у п’ ятсот і більше разів перевищує н. м. д. г. (згідно з приміткою до цієї статті). Про визначення одного н. м. д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК. Така шкода може бути завдана одному або декільком інвесторам та виражатися у повній або частковій втраті інвестованих грошових коштів унаслідок банкрутства емітента цінних паперів, фактичного знецінення цінних папе­рів, вчинення на підставі отриманої недостовірної інформації економічно збиткових дій із цінними паперами тощо.
2.  Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідку - значної матері­альної шкоди інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру).

При кваліфікації цього злочину потребує особливої уваги встановлення наявнос­ті причинного зв’язку як обов’язкової ознаки цього злочину. Зокрема, при ненаданні певної інформації потрібно встановити, що якщо б вона була надана, то це створюва­ло для інвестора реальну можливість урахувати цю інформацію у своїй поведінці на ринку цінних паперів і уникнути матеріальної шкоди. При наданні недостовірної ін­формації сам зміст цієї інформації зумовлює прийняття інвестором неправильних рішень і таким чином дії винного спричиняють матеріальну шкоду інвестору.

1.  Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним вчиненням указа­ного у ст. 2322 КК діяння та умисною або необережною формою вини щодо названого

наслідку. Крім того, надання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) недо­стовірної інформації про діяльність емітента характеризується усвідомленням винною особою того, що ця інформація не відповідає дійсності.

1.  Суб’єкт злочину - службова особа емітента, яка досягла 16-річного віку. Озна­ки службової особи зазначені у ст. 18 КК, а емітентами визнаються юридичні особи, Автономна Республіка Крим, міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками.
2.  Під тими самими діяннями, вчиненими повторно (ч. 2 ст. 2322 КК), слід розу­міти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила такий злочин і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, установленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 2322 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні - за ч. 2 за ознакою вчинення його (їх) повторно (відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7). Про поняття повторності також див. ст. 32 КК і коментар до неї.
3.  У частині 1 ст. 477 КПК злочин, передбачений ст. 2322 КК, віднесений до зло­чинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинува­чення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви по­терпілого.