Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновни­ком (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, -

карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. У статтях 219, 222 цього Кодексу матеріальна шкода вважаєть­ся великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 219 у редакції законів України № 270-VI від 15 квітня 2008р. та № 4025-VI від 15 листопада 2011 р.)

1. Дії, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб ’єкта господарської діяльності - це умисні цілеспрямовані дії, які насправді погіршують фінансову спро­можність суб’єкта господарської діяльності, вчинені громадянином - засновником (учасником) або службовою особою цього суб’єкта. Зокрема, укладення завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод із великими штрафними санкціями, взяття на себе чужих боргів; закупівля обладнання чи сировини за завищеними ціна­ми; реалізація продукції підприємства за заниженими цінами; надання кредитів або майна в оренду особам, які завідомо не можуть їх повернути чи не збираються цього робити; отримання кредитів під високі відсотки; умисне порушення податкового чи іншого законодавства із метою застосування до підприємства фінансових санкцій тощо.

Такі дії можуть поєднуватися з бездіяльністю винної особи - невчиненням нею певних дій, які вона була зобов’язана і могла вчинити, - якщо така бездіяльність включається у цілеспрямовану активну поведінку особи як необхідна умова здій­снення дій чи їх результативності. Наприклад, бездіяльність є умовою здійснення дій у випадку, коли службова особа суб’єкта господарської діяльності здійснює за­купівлю певного обладнання чи сировини умисно за найбільш високими цінами, що поєднується із бездіяльністю такої особи щодо вчинення закупівлі обладнання чи сировини за більш низькими цінами в інших суб’єктів господарювання. Бездіяльність як умова результативності дій особи буде в тому разі, коли, наприклад, винна особа з метою погіршити фінансову спроможність суб’єкта господарської діяльності укла­дає угоду, невиконання якої загрожує цьому суб’єкту великими фінансовими санк­ціями, з наміром не виконувати цю угоду з метою настання цих наслідків, а потім фактично вчинює таку бездіяльність. Однак у випадках, коли зазначені у ст. 219 КК цілеспрямовані дії винної особи були відсутні і поведінка особи характеризувалась лише ознаками бездіяльності, ця стаття не застосовується, що не виключає можли­вості кваліфікації вчиненого за іншими статтями КК, зокрема, за статтями 364, 3641 або 367 КК.

Якщо способом доведення суб’єкта господарської діяльності до стійкої фінансової неспроможності є вчинення особою іншого злочину, то необхідна кваліфікація за сукупністю злочинів. Наприклад, привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем потребує додаткової кваліфікації за ст. 191 КК.

При практичному встановленні доведення до банкрутства потрібно враховувати Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій із приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19 січня 2006 р. № 14 (у редакції наказу від 26 жовтня 2010 р. № 1361). Відповідно до цих Рекоменда­цій доведення до банкрутства може бути пов’язане із вчиненням зокрема таких дій: 1) підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) дого­ворів; 2) необгрунтованої виплати грошових коштів, необгрунтованої передачі третім особам майна; 3) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; 4) заплутування звітності, знищення до­кументів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо; 5) штучне збільшення розміру заборгованості; 6) продаж задіяних у виробничо- господарській діяльності основних засобів; 7) продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав; 8) у разі збиткової діяльності підприємства спрямування отримуваних грошей та інвестицій на закупівлю товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у вироб­ничо-господарській діяльності; 9) необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.

1. Стійка фінансова неспроможність суб ’єкта господарської діяльності є першим наслідком у складі розглядуваного злочину й означає такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство, визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство. На відміну від фіктивного банкрутства (ст. 16617 КУпАП), яке характеризується фактичною здат­ністю боржника - суб’єкта господарської діяльності виконати свої зобов’язання перед кредиторами та бюджетом, при доведенні до банкрутства суб’єкт господарської ді­яльності, внаслідок вчинення винною особою цілеспрямованих дій, насправді не може виконати грошові зобов’язання в певному розмірі протягом визначеного законом пе­ріоду часу, що потребує застосування передбаченої законом процедури відновлення його платоспроможності.

Основні положення щодо такого фінансового стану містяться в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у ре­дакції від 30 червня 1999 р. (ВВРУ. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378) та в новій редакції цього Закону, прийнятій Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-УІ (ОВУ. - 2012. - № 5. - Ст. 164) (набирає чинності через рік з дня його опублікування), а особ­ливості законодавства про визнання неплатоспроможними (банкрутами) банків та емітентів іпотечних облігацій передбачені законами України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВРУ. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30) та «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 р. (ОВУ. - 2006. - № 3. - Ст. 81).

За загальним правилом, справа про банкрутство порушується господарським су­дом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (див. ч. 3 ст. 6 Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. та ч. 3 ст. 10 цього Закону в редакції від 22 грудня 2011 р.). Тримісячний строк у цьо­му визначенні є ознакою стійкості фінансової неспроможності, яка підлягає обов’ язковому врахуванню при кваліфікації розглядуваного злочину. Тобто в конкрет­ному випадку необхідно встановити, що саме внаслідок цілеспрямованих дій винної особи боржник протягом трьох місяців не може виконати вимоги кредиторів. У проти­лежному випадку, наприклад, коли два місяці боржник не міг виконати свої зобов’язання з інших причин, а один місяць - внаслідок дій винної особи - склад цього злочину відсутній.

Інша підстава для порушення господарським судом справи про банкрутство передбачена щодо фермерського господарства - це його неспроможність задоволь­нити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогоспо­дарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’ язаннями та (або) зобов’ язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності (див. ч. 1 ст. 50 зазначеного Закону в редакції від 30 червня 1999 р. та

ч.  1 ст. 93 цього Закону в редакції від 22 грудня 2011 р.). Відповідно в таких випад­ках, як ознака стійкості фінансової неспроможності, повинен розглядатися шести­місячний строк.

1.  Велика матеріальна шкода державі чи кредитору - це п’ятсот чи більше н. м. д. г. (згідно з приміткою до ст. 219 КК). Про визначення одного н. м. д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК. Матеріальна шкода за ст. 219 КК може виражатися у завданні збитків, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додатко­ві витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), не одержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов’язання.

Велика матеріальна шкода державі чи кредитору є другим наслідком у складі цього злочину, причому він має юридичне значення похідного від першого наслідку - стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності. Це зумовлює необхідність при застосуванні ст. 219 КК завжди встановлювати обидва ці наслідки, а крім того - особливий розвиток причинного зв’язку, який характеризується тим, що винна особа своїми умисними цілеспрямованими діями спочатку спричинює перший наслідок, який у свою чергу спричинює другий наслідок. Тому якщо в конкретному випадку така опосередкованість відсутня - учинене, за наявності підстав, потребує іншої кваліфікації, наприклад, за ст. 364 чи ст. 3641 КК як зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Із цією особливістю конструкції складу зло­чину пов’язаний висновок про те, що шкода суб’єкту господарської діяльності (перший наслідок) не враховується при визначенні великої матеріальної шкоди державі чи кредиторам.

Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом або порушення господарським судом справи про банкрутство.

1.  Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків - великої матері­альної шкоди державі чи кредитору.
2.  Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом щодо першого наслідку - стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господар­ської діяльності, і умислом або необережністю щодо другого наслідку - великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Крім того, обов’язковою ознакою є вчи­нення зазначених у ст. 219 КК дій із корисливих мотивів (прагнення до отримання будь-яких матеріальних вигод), іншої особистої заінтересованості (помста, за­здрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) або в інтересах третіх осіб (наприклад, в інтересах осіб, які бажають купити збанкрутіле підприємство за безцінь).

За відсутності прямого умислу щодо зазначеного першого наслідку в діях служ­бової особи, яка не виконувала або неналежно виконувала свої службові обов’язки через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним за­
 

коном правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громад­ським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, - вчинене кваліфікується за ст. 367 КК.