Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її влас­ника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і за­вдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, -

карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 232 в редакції законів України № 2252-ІУ від 16 грудня 2004 р. та № 4025-УІ від 15 листопада 2011 р.)

1.  Об’ єкт злочину - суспільні відносини у сфері охорони комерційної та банків­ської таємниці. Додатковий об’єкт - право інтелектуальної власності.
2.  Предмет злочину - комерційна та банківська таємниця. Про поняття комерцій­ної та банківської таємниці див. коментар до ст. 231 КК.
3.  Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: а) діяння - розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника; б) наслідок - істотна шкода суб’єкту господарської власності; в) причинний зв’язок між діянням та наслід­ком.
4.  Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх без згоди власника хоча б одній особі, що не володіла такою таємницею. Розголошення може бути здій­снене в будь-який спосіб - усно, письмово, із використанням засобів зв’язку, друко­ваних або інших засобів масової інформації, комп ’ютерних мереж тощо.

Розголошенням комерційної таємниці визнається ознайомлення з цими відомос­тями іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (ч. 3 ст. 36 ГК).

Не може визнаватися злочином розголошення комерційної або банківської таєм­ниці, яке особа здійснює відповідно до вимог закону. Зокрема, згідно зі ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банка­ми: 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) за рішенням суду; 3) органам прокуратури України, СБУ, МВС, Антимонопольного ко­мітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за кон­кретний проміжок часу; 4) органам Державної податкової служби України на їх пись­мову вимогу щодо наявності банківських рахунків; 5) центральному органу виконав­чої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов’язаних з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінан­суванню тероризму, а також учасників зазначених операцій; 6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконав­че провадження», стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності. Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

НБУ відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інфор­мація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню те­роризму. Крім того, для практичного застосування ст. 232 КК важливе значення має доповнення до ст. 61 зазначеного Закону, внесене Законом України від 15 лютого 2011 р. № 3024-УІ (ВВРУ. - 2011. - № 36. - Ст. 362), згідно з яким банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та орга­нізаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до ст. 47 цього Закону.

1. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності (власнику комерційної або банківської таєм­ниці), яка перебуває в причинному зв’язку з розголошенням таємниці. Така шкода визначається, як і в ст. 231 КК, кожного разу з урахуванням усіх обставин справи. Вона може бути майновою, наприклад у виді значних матеріальних збитків, які завдані суб’єкту господарської діяльності і викликані спадом виробництва, необхідністю його переорієнтування, зменшенням клієнтури тощо, або виступати в інших формах. У разі коли істотна шкода заподіяна лише фізичним особам, які користувалися послугами банку (виступали їх клієнтами), ст. 232 КК не застосовується, а дії винного можуть бути кваліфіковані за ст. 182 КК як незаконне поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (див. також коментар до ст. 231 КК).
2.  Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.
3.  Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винний усвідом­лює, що розголошує комерційну або банківську таємницю, і бажає цього. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виступає мотив - корислива або інша особиста заінтересованість. Корисливий мотив пов’язаний із прагненням особи одержати матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви - це, наприклад, помста, за­здрість, образа, родинні чи товариські спонукання, бажання догодити іншій лю­дині тощо. Щодо наслідків у вигляді істотної шкоди вина може бути як у формі умислу, так і необережності.
4.  Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку і якій комерційна або банківська таємниця стала відомою у зв’язку з професійною або службовою діяльніс­тю. Це означає, що зазначені відомості були ввірені особі або до них вона мала доступ при виконанні професійних чи службових обов’язків і у зв’язку з цим на неї покла­дався обов’язок не розголошувати відомості стороннім особам. Це можуть бути як звичайні працівники чи службові особи банків чи інших господарських організацій, так й інші особи, що здійснювали професійну чи службову діяльність, наприклад нотаріуси, аудитори, працівники прокуратури, досудового слідства, податкових орга­нів, суду. Зазначені особи є суб’єктами цього злочину також у тих випадках, коли вони хоч і звільнилися з роботи чи служби, проте зобов’язані не розголошувати комерцій­ну чи банківську таємницю, яка стала їм відомою до їх звільнення.
5.  Злочин, передбачений ст. 232 КК, необхідно відмежовувати від незаконного розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю (ч. 2 ст. 2091 КК). Ці злочини від­різняються за їх предметом, об’єктивними та суб’єктивними ознаками. Разом із тим за ст. 2091 КК інформація може включати в себе також ту інформацію, яка є комерцій­ною або банківською таємницею, що вказує на можливість конкуренції зазначених норм КК. У таких випадках вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 2091 КК, у якій пе­редбачена відповідальність за більш тяжкий злочин.

У зв’язку з цим потрібно також ураховувати, що, згідно зі ст. 12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 р. (у редакції Закону України від 18 травня 2010 р. № 2258-УІ), суб’єкт первинного фінансового моніто­рингу, його посадові особи та інші працівники не несуть дисциплінарної, адміністра­
 

тивної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності за подання Спеціально уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах цього Закону, навіть якщо такими діями завдано шкоди юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов’язані з виконанням цього Закону.

1. У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ст. 232 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.