1. Надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, ор­ганам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самовряду­вання, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -

карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, -

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 222 у редакції законів України № 270-УІ від 15 квітня 2008р., № 3795-УІ від 22 вересня 2011 р. та № 4025-УІ від 15 листопада 2011 р.)

1.  Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які виникають у сфері надання суб’єктам господарювання та іншим особам фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об’єктами можуть виступати власність або відносини по формуванню дохідної частини державного та місцевого бюджетів.
2.  Предмет злочину - неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам із метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. У статті 222 КК ідеться про таку інформацію, яка в конкретному випадку має юридичне значення як підстава для прийняття позитивного рішення щодо надан­ня фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відо­бражати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб’єкта господарю­вання чи іншої особи, мету отримання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо. Спотворення відомостей може виражатися в покращенні дійсності (наприклад, при отриманні кредиту), або ж навпаки - в її погіршенні (наприклад, при отриманні дотації). Якщо при цьому відомості хоч і перекручені, але дійсних даних юридично достатньо, щоб прийняти позитивне рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг, склад цього злочину відсутній (наприклад, особа подає відомості про 60 % інвалідів, що працюють на підприємстві, насправді їх 55 %, а для одержан­ня податкових пільг згідно із законодавством достатньо 50 %).
3.  Об’єктивну сторону цього злочину характеризують незаконні дії - надання неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Респуб­ліки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам.

Передбачене ст. 222 КК словосполучення «у разі відсутності ознак злочину проти власності» слід розуміти як загальну умову застосування цієї статті, яку потрібно брати до уваги при встановленні всіх елементів цього складу злочину.

1.  Надання неправдивої інформації спрямоване на введення органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самовряду­вання, банків або інших кредиторів в оману для незаконного одержання в такий спо­сіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Фактичне одержан­ня цих ресурсів чи пільг не є обов’язковим для об’єктивної сторони цього злочину. Його слід враховувати при встановленні наслідків злочину, що має значення для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. Зазначені дії слід відрізняти від надання неправдивої інформації зазначеним у ст. 222 КК адресатам за згодою останніх на прийняття не­правдивої інформації.
2.  Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне пра­во надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р. //ВВРУ. - 2001. - № 5 - 6. - Ст. 30). Для кваліфікації цього злочину не має значення, в якій із передбачених законом організаційно-правових форм банк був створений та на якій формі власності.
3.  Під іншими кредиторами в цій статті слід розуміти тих суб’єктів відносин у сфері господарської діяльності, які згідно із законодавством мають право надавати кредити суб’єктам господарювання або іншим юридичним чи фізичним особам. Зо­крема, надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів мають право на під­ставі відповідної ліцензії лише кредитні установи. Саме ж фінансове кредитування є одним із видів фінансових послуг, надання яких регулюється спеціальним законо­давством (див. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. //ВВРУ. - 2002. - № 1. - Ст. 1). Слід також відрізняти банки та інші фінансові установи як одну із сторін (кредитодавець) у кредитному договорі (ст. 1054 ЦК) від більш широкого кола осіб, які можуть ви­ступати стороною (позикодавцем) у договорі позики (ст. 1046 ЦК).
4.  Субсидія - це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція - це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, про­ектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація - це надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та під­вищення якості продукції тощо. Кредит - це грошова чи товарна позика, що надаєть­ся кредитором позичальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.
5.  Надання суб’єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до БК, Закону України про Дер­жавний бюджет України на відповідний рік та окремих спеціальних нормативних актів. Наприклад, такі положення про державну підтримку фермерських господарств передбачені Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. (ОВУ. - 2003. - № 29. - Ст. 1438). У ньому ідеться про надання коштів на поворотній або безповоротній основі. Наказом МФ від 30 вересня 2011 р. № 1223 затверджений Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету (ОВУ. - 2011. - № 97. - Ст. 3561). Відповідно до цього наказу до кредитів з державного бю­джету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з державного бюдже­ту на поворотній основі.
6.  Пільги щодо податків - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі. Податкові пільги, порядок та підстави їх на­дання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист еко­номічної конкуренції виключно ПдК, який набрав чинності з 1 січня 2011 р., рішен­нями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду­вання, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
7.  Злочин вважається закінченим із моменту надання завідомо неправдивої ін­формації, незалежно від того, чи була обманута особа, якій інформація була передана, а також чи були фактично одержані субсидії, субвенції, дотації, кредити та пільги щодо податків.
8.  Суб’єктивна сторона цього злочину - прямий умисел, який характеризується завідомістю, тобто усвідомленням винною особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату. Крім того, обов’язковою ознакою є мета одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг щодо податків. Зі змісту цієї кримі­нально-правової норми видно, що йдеться про мету незаконного одержання цих фі­нансових ресурсів чи пільг щодо податків у ситуації, коли у винної особи відсутні правові підстави для їх законного одержання. У цьому зв’язку потребує уваги роз’яснення ПВСУ, наведене у п. 16 Постанови від 8 жовтня 2004 р. № 15, у якому, зокрема, зазначено, що «надання платником податків завідомо неправдивої інформа­ції про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання за відсутності відповідних підстав слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 222 КК». У такій редакції це роз’яснення суперечить ст. 222 КК, у якій ідеться про надання завідомо неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків, однак ця стаття не передбачає кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивої інформації про на­явність пільг з оподаткування без мети їх одержання.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх виникнення мають вирішальне значення для відмежування цього злочину від злочинів проти власності, зокрема, від шахрайства (ст. 190 КК) та привласнення і заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК). Якщо у мо­мент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути кошти чи інше майно, отримані у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не повертати його), вчинене квалі­фікується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК). Мотивом цих дій є прагнення особи незаконно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Це може, наприклад, підтверджуватися тим, що після одержання коштів особа від­разу переховується. Якщо такий умисел був направлений на привласнення лише частини одержаних коштів чи іншого майна - вчинене кваліфікується за ст. 222 КК і як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК).

Дії службової особи, яка спочатку вчинила зазначені у ч. 1 ст. 222 КК дії, а після отримання суб’єктом господарювання коштів чи іншого майна у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту вирішила їх привласнити і фактично привласнила - ква­ліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222 і 191 КК. Застосу­вання ст. 191 КК у таких випадках обумовлено тим, що кошти чи інше майно, одер­жані суб’єктом господарської діяльності як субсидії, субвенції, дотації, кредити, пере­йшли у власність юридичної особи і привласнення їх службовою особою є злочином проти власності суб’єкта господарювання.

У судовій практиці питання відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності викликає труднощі, особливо це стосується діянь, пов’язаних з нецільовим використанням кредиту та його неповерненням (див., напри-
 

клад, Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 11 червня 2002 р. // РВСУ. - 2004. - С. 129 -132).