Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спри­чинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, -

караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 231 у редакції законів України № 2252-ІУ від 16 грудня 2004 р. та № 4025-УІ від 15 листопада 2011 р.)

1.  Об’ єкт злочину - суспільні відносини у сфері охорони комерційної та банків­ської таємниці. Додатковий об’єкт - право інтелектуальної власності.
2.  Предметом злочину є відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Комерційна таємниця - відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, які не є державною таємницею, але розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання (ч. 1 ст. 36 ГК). Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи у певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодос­тупною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона нале­жить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).

Передусім комерційна таємниця охороняється в галузі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Такою таємницею можуть бути й інші «секрети» суб’єктів господарювання: відомості про виробництво, плани розвитку підприємства, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, контракти тощо.

Комерційною таємницею не можуть бути ті відомості, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ч. 2 ст. 505 ЦК). Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р. № 2735-УІ (ОВУ. - 2010. - № 101. - Ст. 3602), для цілей цього Закону не вважаються персональними даними або комерційною таємни­цею суб’єктів господарювання будь-які відомості: 1) що дають змогу ідентифікувати відповідну продукцію та осіб, що є її виробниками, імпортерами та розповсюджува­чами; 2) про властивості безпечності продукції, в тому числі дані про характер ризи­ків, пов’ язаних із споживанням відповідної продукції (користуванням нею), та заходи, яких необхідно вжити споживачам (користувачам) для запобігання таким ризикам;

1. про заходи, вжиті, в тому числі суб’єктами господарювання за власною ініціативою, з метою запобігання ризикам, які становить продукція, характер та тривалість таких заходів; 4) що містяться в декларації про відповідність продукції; 5) що не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом; 6) що відповідно до законодав­ства не є персональними даними.

Водночас існує Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, пе­редбачений Постановою КМУ від 9 серпня 1993 р. № 611 (Зібрання постанов Уряду України. -1993. - № 12. - Ст. 269). До нього, зокрема, входять: а) установчі докумен­ти, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльніс­тю і її окремими видами; б) інформація за всіма встановленими формами державної звітності; в) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; г) відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заро­бітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних ро­бочих місць; д) документи про сплату податків і обов’язкових платежів; е) інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодав­ства України та розміри заподіяних при цьому збитків; є) документи про платоспро­можність; ж) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях і інших організаціях, які займаються підпри­ємницькою діяльністю; з) відомості, що відповідно до чинного законодавства підля­гають оголошенню. В інтересах боротьби зі злочинністю, здійснення правосуддя, дотримання податкового й антимонопольного законодавства законом визначається коло осіб, які мають доступ до комерційної таємниці.

Банківською таємницею визнається інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємо­відносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку (див. ст. 60 Закону Укра­їни «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. зі змінами, внесеними до цієї статті Законом України від 15 лютого 2011 р. № 3024-УІ//ВВРУ. - 2000. - № 5-6. - Ст. 30; 2011. - № 36. - Ст. 362). Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ;

1. операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів;

1. інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Також становить банківську таємницю інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду або яка отримана НБУ відпо­відно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківсько­го нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запо­бігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансу­ванню тероризму. Положення ст. 60 Закону не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню.

Порядок розкриття банківської таємниці встановлений у ст. 62 зазначеного Закону та постанові Правління НБУ «Про затвердження Правил зберігання, захисту, вико­ристання та розкриття банківської таємниці» від 14 липня 2006 р. № 267 (ОВУ. - 2006. - № 32. - Ст. 2330).

Згідно зі ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з дня при­йняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора відомості про фінансовий стан банку, боржників, які порушили строки виконання зобов’язань перед банком, вимоги банку до боржників, які порушили строки виконання зобов’язань перед ним, перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю.

При практичному встановленні кола відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, слід також брати до уваги, що комерційна та банківська таєм­ниця є інформацією з обмеженим доступом, тому на неї поширюються ті законодавчі приписи, які стосуються інформації з обмеженим доступом у цілому. Зокрема, відпо­відно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. у редакції Закону від 13 січня 2011 р. № 2938-УІ (ВВРУ. - 2011. - № 32. - Ст. 313), інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини не може бути відне­сена до інформації з обмеженим доступом, як і ті відомості, що зазначені у ч. 4 ст. 21 цього Закону. Подібні обмеження можуть передбачатися і в інших законах України, наприклад, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація, зазначена у ч. 2 ст. 16 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-УІ (ОВУ. - 2011. - № 44. - Ст. 9).

1.  Об’єктивна сторона злочину може виражатися у двох формах. У першій фор­мі - це вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комер­ційну або банківську таємницю. При вчиненні злочину в другій формі об’єктивну сторону характеризують: а) дії - незаконне використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; б) наслідок - істотна шкода суб’єкту господар­ської діяльності; в) причинний зв’язок між діями та наслідком. У цілому склад зло­чину, передбаченого ст. 231 КК, є формально-матеріальним.
2.  Стаття 231 КК встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на отри­мання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, будь-яким протиправним способом. Наприклад, викрадення, підкуп, погрози або шантаж щодо осіб, що володіють комерційною або банківською таємницею, чи їх близьких, пере­хоплення інформації в засобах зв’язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання, використання спеціальних технічних засобів для підслуховування, про­никнення в комп’ютерні системи тощо. У будь-якому випадку вчинення таких дій у винної особи відсутні законні підстави для одержання відомостей.

Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це за­вдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (ч. 2 ст. 36 ГК).

Злочин (у першій формі) визнається закінченим із моменту вчинення особою дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, незалежно від того, чи отримала вона ці відомості фактично. Самі дії мають безпосередню спрямованість на здобуття відомостей у місці вчинення злочину. Під­шукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення цього злочину кваліфікуються як готування до злочину за ч. 1 ст. 14 і ст. 231 КК.