пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного збору чи голографічних захисних елементів

1.  Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут неза­конно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору, голо­графічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1.  Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіска­цією майна.

1.  Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені органі­зованою групою чи в особливо великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з кон­фіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у велико­му розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума під­робки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 199 у редакції Закону України № 5283-УІ від 18 вересня 2012 р.)
 

Під національною валютою України у виді банкнот або металевої монети у цій статті розуміються лише ті гроші, що перебувають в обігу і є законним платіжним за­собом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що введені в обіг. Предметом злочину можуть бути також підроблені пам’ятні й ювілейні монети, що випускаються НБУ.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповід­ної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, введені в обіг.

Вилучена з обігу національна валюта України, іноземна валюта (монети старого карбування, гроші, скасовані грошовими реформами, тощо) і валюта, що має лише колекційну цінність, не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК. Виготовлення або збут таких предметів з метою заволодіння чужим майном слід ква­ліфікувати як готування (з урахуванням положень, передбачених ч. 2 ст. 14 КК) або замах на шахрайство (статті 14 чи 15 та ст. 190 КК).

Державні цінні папери випускаються і забезпечуються державою, зокрема, це державні облігації України (внутрішніх, у тому числі цільових, та зовнішніх держав­них позик України), казначейські зобов’язання України, приватизаційні папери. Сус­пільні відносини, що виникають під час розміщення та обігу державних цінних папе­рів регулюються законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. (ОВУ. - 2006. - № 13. - Ст. 857) та «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. (ВВРУ. - 1998. - № 15. - Ст. 67), БК та іншими нормативно-правовими актами.

Облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик України - це державні цінні папери, що розміщуються відповідно на внутрішньому та зовнішніх фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є за­значення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Казначейське зобов’язання України - державний цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгова­ності Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відпо­відно до умов розміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 берез­ня 1992 р. (ВВРУ. - 1992. - № 24. - Ст. 352) приватизаційні папери визнаються особ­ливим видом державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплат­не одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, держав­ного житлового фонду, земельного фонду. Такими паперами є приватизаційні майно­ві сертифікати, житлові чеки.

Підроблені недержавні цінні папери не є предметом цього злочину. Їх виготов­лення з метою збуту, збут або використання іншим чином слід кваліфікувати за ст. 224 КК.

Не є цінними паперами документи на переказ, платіжні картки або інші засоби доступу до банківських рахунків, електронних грошей; виписки з рахунків у цінних паперах, випущених у бездокументарній формі. Їх підробка кваліфікується відповід­но за ст. 200, статтями 358 чи 366 КК.

Лотерейний білет - документ встановленої умовами проведення лотереї форми, виготовлений відповідно до вимог законодавства, наявність якого засвідчує внесення гравцем лотереї ставки і надає право одержати приз відповідно до умов проведення лотереї. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та про­ведення лотерей затверджені наказом Державного комітету України з питань регуля­торної політики та підприємництва МФ від 12 грудня 2002 р. № 128/1037 (Уряд. кур ’єр. - 2003. - 29 січ. (№ 17)).

Під державними грошовими лотереями відповідно до ст. 14 ПдК слід розуміти лотереї, які передбачають наявність призового (виграшного) фонду у розмірі не мен­ше 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюдже­ту України в розмірі ставки податку, яка встановлена п. 151.1 ст. 151 ПдК, від частини тих доходів, що залишилися після формування призового фонду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державні лотереї в Україні» від 5 липня 2012 р. № 5204-УІ (ГУ. - 2012. - 5 жовт. (№ 187)) державна лотерея - це лотерея, що проводиться оператором лотерей відповідно до цього Закону.

Під маркою акцизного збору слід розуміти спеціальний знак для маркування ал­когольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного збору, а з 1 січня 2011 р. - акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Основні законо­давчі положення щодо марок акцизного збору раніше передбачались у Законі України «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 р. (ВВРУ. - 1995. - № 40. - Ст. 297), а з 1 січня 2011 р. основні приписи щодо марок акцизного податку містяться у ПдК (див. ст. 226). Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до Положення, затвердженого Постановою КМУ від 27 грудня 2010 р. № 1251 (Уряд. кур’єр. - 2011. - 13 січ. (№ 5)). Такі марки виготов­ляються державним спеціалізованим підприємством МФ на замовлення ДПА, яка через державні податкові інспекції продає їх суб’єктам господарювання - виробникам та імпортерам алкогольних напоїв та тютюнових виробів (платникам акцизного по­датку). Зразки акцизних марок затверджуються КМУ. Марки на алкогольні напої та тютюнові вироби імпортного виробництва мають фіолетовий колір, вітчизняного - зелений. Акцизні марки, зокрема, мають: а) наскрізну нумерацію, яка складається з двох цифр індексу регіону України за місцезнаходженням виробника продукції, серії та окремого для кожної марки номера; б) рік і місяць чи квартал, у якому виго­товлено марки; в) написи «ТІ», «ТВ», «АІ», «АВ», що відповідно означають «тютюн імпортний», «тютюн вітчизняний», «алкоголь імпортний», «алкоголь вітчизняний». На марках для алкогольних напоїв також зазначається сума акцизного податку, спла­ченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відпо­відає сумі, визначеній з урахуванням діючих ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари. Маркуванню марками акцизного податку підлягають усі алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об’ємних одиниць. Маркування вироблених в Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об’ємних одиниць не здійснюється. Маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється виробниками цієї продукції.

Голографічний захисний елемент - це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справ­жності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, що роблять немож­ливим його несанкціоноване відтворення. Голографічні елементи застосовуються для захисту документів і товарів, які підлягають обов’ язковому захисту від підробки, а також інших документів і товарів, голографічний захист яких запроваджується за ініціативою їх власників. За конструктивним виконанням розрізняються такі види голографічних захисних елементів: а) гнучка етикетка-наклейка; б) фольга для гаря­чого припресування до об’єкта захисту; в) плівка для ламінування документа, що захищається; г) пломба із спеціального матеріалу або речовини; д) зображення або позначка безпосередньо на об’єкті захисту.

Для кваліфікації діяння за ст. 199 КК необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, державні цінні папери, білети державної лотереї, марки акцизного збору та голографічні захисні елементи мають суттєву подібність (схожість) за формою, роз­міром, кольором й іншими основними реквізитами (портрет, барельєф, пам’ятник тощо) із справжніми зазначеними предметами, що знаходяться в обігу. У тих випадках, коли явна невідповідність фальшивого грошового знака чи іншого зазначеного предмета справжньому виключає його участь у легальному обігу, а також якщо інші обставини справи свідчать про спрямованість умислу винного на обман певних осіб, такі дії можуть бути кваліфіковані як шахрайство (ст. 190 КК). Наприклад, як шахрайство були квалі­фіковані дії Н. і М., які виготовляли з використанням комп’ютерної техніки 10- та 20-гривневі купюри, і виходячи із невисокого ступеня підроблення мали намір збувати їх окремим громадянам на ринку, розраховуючи, що ті в темну пору доби не зможуть відрізнити підроблену купюру від справжньої. У справі встановлено, що саме в такий час вони збули підроблені купюри (див. Ухвалу судової колегії в кримінальних справах ВСУ від 3 жовтня 2000 р. //РВСУ. - 2001. - С. 84-86). В іншій справі як шахрайство були кваліфіковані дії Х. та Ч., які при купівлі свиней у громадян розраховувались з ними підробленими грошима. Колегія суддів аргументувала таке рішення, зокрема, тим, що об’єктом вчинених Х. та Ч. злочинів «було право власності громадян на майно і невід­повідність грошових знаків справжнім була настільки очевидною, що виключала їх участь в обігу» (див. Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 3 лютого 2004 р. //РВСУ. - 2004. - Вип. 2 (9). - С. 103-104).