1.  Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменуван­ня, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, -

караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з конфіскацією і знищенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

1.  Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, -

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією і знищенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

1.  Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службо­вою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -

караються штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковува­них мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіс­кацією і знищенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів пере­вищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 229у редакції законів України № 850-ІУ від 22 травня 2003 р., № 3423-ІУ від 9 лютого 2006р., № 1111-У від 31 травня 2007р. та № 4025-УІ від 15 листопада

2011 р.)

1.  Об’єктом цього злочину є конкурентні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що відповідають принципу добросовісної конкуренції. Додатковий об’ єкт - право інтелектуальної власності.
2.  Предметом злочину виступають: 1) знак для товарів і послуг; 2) фірмове на­йменування; 3) кваліфіковане зазначення походження товару.
3.  Знак для товарів і послуг - це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (див. ст. 1 Закону України «Про охоро­ну прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993р. //ВВРУ. - 1994. - № 7. - Ст. 36). Знаком можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зобра­жувальні елементи, кольори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, або будь-які комбінації таких позначень. Друга назва цього предмета злочину - торговельна марка. Суспільні відносини щодо її використання регулюються ЦК (гл. 44) та ГК (гл. 16).

Суб’єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг є фізичні та юридичні особи. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке видається на певний строк. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Позначення можуть бути внесені до знака і як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, прин­ципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в надан­ні правової охорони, установлені вказаним Законом (див. перелік таких підстав у ст. 6). Ті позначення, що згідно з цим Законом не можуть одержати правову охоро­ну, не можуть бути предметом цього злочину. Наприклад, це стосується позначень, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, є знаки для товарів чи послуг, які:

1. зареєстровані в Україні відповідно до вказаного вище Закону; 2) хоча й не заре­єстровані, але охороняються на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна; 3) визнані у встановленому законом порядку добре відомими.

1.  Фірмове (комерційне) найменування - це найменування суб’єкта господарюван­ня (юридичної особи або громадянина-підприємця), яке дає можливість вирізнити його з-поміж інших. Воно може бути повним і скороченим.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з момен­ту першого використання цього найменування та охороняється без обов’ язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки (ч. 2 ст. 489 ЦК).

Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерцій­не найменування якого включено до реєстру пізніше (ч. 3 ст. 159 ГК).

В усіх країнах, до яких застосовується Паризька конвенція про охорону промис­лової власності від 20 березня 1883 р., фірмове найменування охороняється без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака (див. ст. 8 Конвенції).

1.  Кваліфіковане зазначення походження товару - це термін, що охоплює (об’єднує) назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Тобто йдеться про будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце (країну, регіон як частину країни, насе­лений пункт, місцевість тощо) походження товару, який має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором (див. ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. //ВВРУ. - 1999. - № 32. - Ст. 267).

Право інтелектуальної власності на кваліфіковане зазначення походження товару виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

1.  Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) альтернативні діяння - незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, квалі­фікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об’єкти; 2) наслідки - матеріальна шкода у значному розмірі; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.
2.  Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, у якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропо­нування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (див. ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).

Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійсню­ється без дозволу його власника, який є володільцем відповідного свідоцтва про реє­страцію знака в Україні, або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установленому законом порядку добре відомим (див. ст. 25 вказаного Закону).

Реєстрація знака для товарів і послуг здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого на­казом МОН від 10 січня 2002 р. № 10. Реєстр веде Державна служба інтелектуальної власності, а занесені до Реєстру відомості публікуються в офіційному бюлетені «Про­мислова власність».

Основні положення щодо міжнародно-правової охорони знаків для товарів та по­слуг передбачені в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 вересня 1883 р., Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. та Протоколі до цієї угоди, прийнятому 28 червня 1989 р., Договорі про за­кони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р., Сінгапурському договорі про право товарних знаків від 27 березня 2006 р. (ОВУ. - 2009. - № 32. - Ст. 1073).

Визнання знака добре відомим та відповідно надання йому правової охорони - такої самої, якби цей знак був заявлений на реєстрацію в Україні, - здійснюється незалежно від того, чи зареєстровано його в Україні. Порядок визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державної служби інтелектуальної власнос­ті затверджено наказом МОН від 15 квітня 2005 р. № 228.

Власник може передавати іншій особі право власності на знак повністю або від­носно частини товарів і послуг чи дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Виключне право власника не поширюється на некомерційне використання знака. Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг затверджена наказом МОН від 17 серпня 2001 р. № 576.

1.  Під незаконним використанням фірмового (комерційного) найменування слід розуміти будь-яке використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого фір­мового (комерційного) найменування, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на його використання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визна­ється неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний еле­мент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (під­приємця) (див. ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996р. // ВВРУ. - 1996. - № 36. - Ст. 164).